– Ану, вступіться з дороги, – набундючилися Гроші. Ходять тут усякі, нікому не потрібні.
Почуття розгублено мовчали.
– Та, будь ласка, проходьте, але не кажіть за нас так погано, бо ми все_таки буваємо потрібні. Без нас важко прожити.
– Без вас! Чи чуєш? – звернулась Гривня до Долара.
– Та хто ви такі, що без вас прожити не можна? От проживи без копійки!
– Без нас також неможливо! – стояли на своєму Почуття.
– Та ви ні ваги, ні міри не маєте в житті!
Суперечка загострилась настільки, що Гроші потягли Почуття до суду. Зайшли до канцелярії. Там стояла сліпа жінка, тримаючи в одній руці терези.
– Пані Фемідо, розсудіть, будь ласка, хто з нас має більшу вагу в житті, – звернулись до неї всі хором.
– Добре, – сказала Феміда.– Сідайте перше ви сюди, – показала на одну з шальок терезів.
Почуття, чемно подякувавши, тихо вмостилися на першій шальці.
— Тепер ви, – простягнула другу шальку до Грошей.
Наперед вискочив бундючний Долар, до нього притиснулося товстеньке Євро, та шалька з Почуттями навіть не піднялася. І тоді втерлася між ними Гривня з масою Копійок. Навіть малюсінька одна Копієчка дріботіла своїми ноженятами, намагаючись влізти між них. Але її коротенькі ніжки не допомагали їй у цьому, тому Гривня схопила її за тонесенькі ручки і потягла в грошовий гурт з такою силою, що Копійка, жалібно дзенькнувши, загубилася
на дні шальки.
– Ну, тут переважають Почуття! – винесла вирок богиня правосуддя Феміда.
– А чому, чому не ми? – закричали гроші і своєю метушнею інертно розхитали терези, і Почуття, налякавшись, повискакували, щоб не випасти. І тут Гроші набрали ваги, і їхня шалька впала вниз.
– Ура! Ми в житті багато важимо!!! – закричали вони, не чуючи заперечення Феміди.
Має рацію істина, яка твердить; «Гроші завжди набирають ваги тоді, коли зникають почуття».
Юлія Головчин
