Життя та діяльність святителя Андрія, архієпископа Критського (660 – 740 рр. н.е.)

Народився  660 року  у м. Дамаск  в  християнській родині. Відомо,  що Андрій Критський був німим  від  самого  народження аж до семи років.  Прийшовши до храму  і прийнявши  вперше Святе Причастя  – чудесним  чином  був позбавлений  такої  хвороби. Він  починає вивчати  Священне  Писання,  а також  і богословські  науки.

У віці чотирнадцяти років  Андрій  поступає в монастир  преподобного Сави Освяченого, що  знаходився поблизу Єрусалиму. Тут  він  заслуговує  дуже швидко  повагу, веде суворий спосіб монаршого життя. Пізніше  його було призначено  архідияконом та спеціальним посланцем  Єрусалимського Патріарха на  Шостому Вселенському  соборі (680 – 681 рр.).

На соборі  Андрій Критський різко  протидіяв  єретичній  науці,  маючи  не  лише  всебічну  освіченість,  глибокі знання  догматів Церкви,  а  й високий дух благочестя. Невдовзі  він був відкликаний  з  Єрусалиму  в м. Константинополь та  поставлений архідияконом  в храмі  Святої Софії. Під час правління імператора  Юстиніана ІІ – був  рукопокладений  на архієпископа  міста Гортини,  що  розташовувалося  на  острові  Крит.

На цьому острові він розкриває себе  як проповідник та поет.  Проповіді  Критського відрізняються високим  складом  та гармонічною фразою,  що дає можливість  говорити про нього  як  одного із  видатних церковних ораторів  Візантійської епохи.

Видатний християнський  теолог, проповідник, автор  духовних гімнів  помирає 4 липня 740 року  на острові Лесбос,  повертаючись на о. Крит  з  Константинополя, куди він відправлявся по церковним справам. Тіло його було поховано  в церкві святої Анастасії (потім її освятили в честь Андрія Критського).

Його мощі було перевезено до  міста Константинополь. У  1350 р.,  подорожуючи  цим місцем,  один із  руських  паломників – Стефан з Новгорода  бачив  мощі в монастирі  св. Андрія Критського  у Константинополі.

Згідно історичних  джерел, Андрій Критський  відомий  як складач  текстів, ірмосів, тропарів, стихир, які збереглися  в  рукописних та  друкованих  Ірмологіях, Мінеях, Стихарях та Феотокаріях.

Крім Великого покаянного канону  його авторству приписують  канони, які присвячені  головним візантійським  святам, більшість з яких  включені  у сучасні богослужбові книги: канони  на  Різдво Христове,  Богоявлення, Стрітення, Благовіщення,  Пасху,  Преображення, Різдво Богородиці,  Зачаття святої Анни, Різдво Івана Предтечі, Усікновення голови Івана Хрестителя,  на дні пам’яті мучеників Маккавеїв,  поклоніння оковам апостола Петра,  святителів Григорія Богослова та Івана Золотоустого і на день знайдення  його мощей,  великомученика Георгія, мученика Кодрата,  святителя Ігнатія Богоносця,  святої Фекли, святителя Миколая Мирлікійського,  святого Потапія.

В тому числі  складені канони,  трипісці, чотирипісці,  а також  стихири денного  циклу Постової  та Квітної  Тріоді. Вважається,  що  святий Андрій Критський  винайшов  або ж по крайній  мірі  вперше  ввів  у візантійську літургічну службу  саму форму канону. Його авторству приписують  біля 70 канонів.

Великою  працею  святого Андрія, архієпископа Критського  вважається Великопокаянний  канон,  який складається  із  250 тропарів (рядків) і є найбільшим  довгим каноном  поміж усіма, які існують.  Згідно  Типікону (уставу богослужіння )  цей канон  читається під час Великого посту : у понеділок, вівторок та середу  першої седмиці  Великого посту, а також у четвер на  ранковій службі  – п’ятої седмиці  Великого посту.

Стрикалюк Богдан, магістр  релігієзнавства