Творчість Мережковського та основні ідеї

Багато часу у своїй творчій діяльності  Мережковський приділяв  для історичної прози,  частково  трилогії  під назвою «Христос та антихрист».  У ній  він протиставляє  боротьбу  двох принципів  – язичницького  та християнського, що є центральною його ідеєю. У трилозі  відчувається   прикликання  до  утвердження  нового християнства «Третього завіту»,  ідея якого обмірковувалася на релігійно – філософських зібраннях.

У 1896 році  світ  вийшла його трилогія «Смерть богів. Юліан Відступник»,  а з 1901 р. – друга частина «Воскреслі боги. Леонардо да Вінчі».  І вже кінцевим та завершальним етапом  став роман  Мережковського «Антихрист. Петро та Олексій» (1905р.). У  Парижі  він займається  трилогією за матеріалами  російської історії кінця  XVIII –початку ХІХ століття.

Після  появи  першої частини трилогії  «Павло І»  у 1908 році  Мережковський піддається  судовому переслідуванню. У 1913 році з’являється друга частина трилогії «Олександр І » .14 грудня  1918 року було опубліковано останній роман  трилогії Д. Мережковського.

З 1911 по 1913 рр. –  книжне товариство  О. Вольфа  видає  сімнадцяти томний збірник  творів Мережковського, а з 1914 року Д. Ситін  видає двадцяти чотирьох томний збірник. Проза Мережковського перекладалася на різні мови і набула своєї популярності  по всій Європі. В Росії   його твори  піддавались жорсткій цензурі, за його висловлювання щодо самодержавства та  офіційної церкви.

Мережковський став одним із ініціаторів  духовної течії, яка виникла на початку  ХХ століття, що зуміла об’єднати  багатьох філософів, богословів, письменників та публіцистів  таких  як  Микола Бердяєв, Зінаїда Гіппіус (дружина Мережковського),  Василій Розанов,  Володимир Карташов і багато інших діячів. Вони виступали  за ідею  радикального  переосмислення як релігійних так і культурних цінностей  та  утвердження нової  «релігійної  свідомості».

Про роль  Мережковського  у  напрямку релігійної думки, М. Бердяєв писав, що  для  типу цієї думки властиве  та характерне  є не спрага повернення  в лоно Церкви,  до Святого Передання, а швидше – пошук нових одкровень, звернення вперед.

Першим  великим  твором  Мережковського  вважається книга «Про причини занепаду  та нові течії сучасної  російської літератури », яка  з’явилася у 1893 році,  а потім інший: «Смерть богів. Юліан Відступник» (1895р.). З 1895 по 1904 рр. – пише   роман – трилогію «Христос та Антихрист». З 1901 -1902 рр. – літературне дослідження «Толстой та Достоєвський», а у 1906 р. – твір «Гоголь та чорт».

А також крім цих такі твори: «М.Ю. Лєрмонтов. Поет  над людства» -у 1909 році, «Пророк російської революції» (присвячений ювілею Достоєвського), публістичні та філософські статті «Хам, що йде» (обидва у 1906 році),  «У тихому омуті», «Не мир, а меч» (написані у 1908 р.), «Хвора Росія» (1910 р.), «Було та буде» (1915 р.), «Навішщо воскрес» (1916 р.), «не військовий щоденник» (1917 р.).

Мережковський створює низку  історичних романів: у 1925 р. «Народження богів. Тутанкамон на Криті»,  «Месія» (1928 р.), «Наполеон» (1929 р.), «Данте» (1939 р.),  а також релігійно – філософські твори: «Павло. Августин» (1936 р.), «Франциск  Асизький» (1938 р.), «Жанна Д’ Арк та Третє  Царство Духа» (у цьому ж році). Центральною частиною  творів  Мережковського стає трилогія «Таємниця трьох: Єгипет та Вавилон» (1925 р.), «Таємниця Заходу: Атлантида – Європа» (1930 р.),  «Невідомий Ісус» (1932 р.).

Створенню «Ісуса Невідомого »  послужили  трагічні катаклізми в Росії та Європі: перша світова війна, революція,   масова еміграція , соціально – політична  нестабільність у Європі,  а очікування другої світової війни Мерижковський пов’язував з  кінцем світу. Себе він  порівнює з людиною на тонучому всесвітньому кораблі (образ  людства, що гине),  яка кидає  у море бутилу з листом з надією , що її прочитає хтось у майбутньому. «Ісус Невідомий» є ніби духовним заповітом мислителя   світу справжнього,  такого, що воскрес після своєї  загибелі.

У перших своїх двох творах Дмитро Мережковський  звертається до минулого  людства.  Він прагне віднайти  культурно – історичні витоки Сходу (Єгипет, Вавилон) та  Заходу (Атлантида, Ізраїль, греко – римська цивілізація), щоб  позначити  з’єднувальну лінію,  розкрити  внутрішній зв’язок початку та кінця історії.

Людська історія  розуміється та сприймається  ним,  як  соціокультурний міф,  Мерижковський створює таку собі  міфоісторичну реальність,  в основі якої  лежить  саморозвиток  ідеї Бога.

Початком та кінцем, тобто «альфою та омегою» такої історії,  її віссю – виступає Ісус Христос. На його думку, Середземне море, яке зв’язує три частини  світу: Європу, Азію та Африку  являє собою  серце землі, а  дві лінії, які  проведені від Мемфіса до Константинополя та від  Вавилона до Риму утворюють хрест – прообраз Голгофського хреста під яким  і здійснюється  всесвітня історія.

Вже  у стародавніх  язичницьких релігіях  приховується Христос, християнство є Одкровення, Апокаліпсис язичництва. Мережковський говорить,  що  зміст  всесвітньої містерії  – міфу  про страждального Бога – це подія, що не один раз відбувається, але відбувається  знову і знову,  яку переживає світ  та людство.

Таємниця Сходу та Заходу зводиться Мережковським  до таємниці Христа, розгадавши  яку  стане зрозумілою суть усієї людської історії.

У книзі «Невідомий Ісус»  автор ставить перед собою завдання  – явити невідомому світу  Христа,  відкрити невідомому людству Євангеліє. Таємниця  Христа, як зауважує Мережковський  назавжди залишиться не розгаданою.

Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства