Релігія і наука. Аспекти співвідношення

“Релігії можуть мати велику владу
над віруючими, але не всі – віруючі;
віра має силу лише над деякими,
розум же – над всіма”
Анрі Пуанкаре («Про науку» 1983р.)


У наш час часто виникають питання суперечностей між релігією та наукою, як цілісним явищем. Існує чимало закидів про те, що наука «сушить серця», позбавляє людину трансцендентального, а намагання науки пізнати ВСЕ доводить її втручання і в релігію, що в цілому робить актуальними проблеми їх «співпраці». Намагатимемось дещо систематизувати питання для вирішення подібних проблем.

1. Морально-етичні конфлікти. Починаючи з ХІХ століття суспільство прагнуло створити наукову мораль. Аналізуючи процеси, що супроводжували ці прагнення можна погодитись з твердженням того ж Пуанкаре: «Не може бути наукової моралі, а тим більше аморальної науки». Якщо ж розглядати релігійну мораль і науку, яка намагається її обґрунтувати чи спростувати виникає логічний конфлікт: Чи щасливіша релігійна мораль за науку (науковий підхід до життя і моралі)? І чи можуть вони співпрацювати, або хоча б співіснувати? і т.д.

2.Суспільно-політичні конфлікти. Теоретично, більшість релігій повинні бути аполітичними, однак, зважаючи на сучасний стан суспільства і позицію релігії в ньому, про це говорити, м’яко кажучи, не доводиться, тому знову ж виникає ряд важливих дискусійних соціально-політичних питань, щодо релігії в політиці (в політології як науці, об’єктом якої є політика), релігії в суспільстві (в соціології), релігії в науці загалом: Чи потрібні наукові дослідження релігії, віри та моралі взагалі, як тепер-існуючих явищ? Чи може релігія впливати на науку і чи повинна (і навпаки: наука на релігію) і т.д.

3. Філософські (передусім логічні) співвідношення. Не може бути абсолютно об’єктивного підходу до науки, і на це, крім ряду інших чинників, впливає і релігія. Проте, хай і з деякою (завжди намагались мінімізувати цей фактор) суб’єктивністю, наука завжди прагнула чи спростувати чи довести релігійні норми. Адепти більшості релігій вважають, що для віруючої людини не потрібно доказів, вона просто вірить, однак (доречно згадати епіграф) далеко не всі люди – віруючі. І саме тут виникає ряд конфліктів: доводити релігійні догми для безперервного пошуку правильної релігії, чи надати свободу вибору кожній людині лише з точки зору віри; чи не занадто сильний вплив на таку віру мають зовнішні чинники? (суспільство, сім’я, найближче оточення…). Оскільки поняття філософії є дуже й дуже широким, то з філософських співвідношень науки і релігії виникнуть й інші вагомі проблеми: проблема антропосоціогенезу, метафізики, етики, не говорячи вже про вічне питання створення світу.

Наведена система аналізу, звичайно, не може охопити весь спектр відносин між релігією та наукою, оскільки банально не можливо виділити абсолютно правильні критерії, та й чи варто? Важливішою, на мою думку, є актуалізація подібного роду питань, тому що та «відділеність» Держави від Церкви, яка прослідковується в Україні, та й в світовій історії багатьох, особливо європейських країн, формує таку необхідність. Чомусь значно більше уваги приділяється намаганням ускладнити і без того складну карусель релігійно-наукових відносин, ніж ґрунтовному аналізу та подальшому вирішенню питань, подібних до вище поставлених.

Як висновок, хочеться зазначити: не можливо позбутись втручання одного явища в інше, бо вони досить тісно переплелись, тим більше, існує наука про релігію, але однозначним і беззаперечним є той факт, що проблеми, які виникають з цього сплетіння варто виводити, аналізувати, обговорювати та в кінцевому результаті, спираючись на максимально об’єктивну оцінку дійсності, виробляти чіткий план по їх вирішенню, і зрештою вирішувати.

Віце-президент ТУФіР
Кравчук Антон Юрійович (АК)