Нині науковці гіпотетично припускають, що в XIII ст. древня Пересопниця була зруйнована монголо-татарськими військами, хоча чітких даних про цю подію немає. До того ж відомо, що монголи не прагнули руйнувати культові центри інших народів без вагомих на те причин. Тому, скоріше за все, Пересопниця тоді не зазнала якихось надзвичайних поневірянь.Натомість сучасна руйнація до цього села наприкінці XX ст. вже підходила впритул. І, мабуть, його б спіткала доля багатьох поступово вимираючих сьогодні невеликих сіл українського Полісся, коли б воно не було батьківщиною нині відомого всім рукописного Пересопницького Євангелія, створеного у середині XVI ст. в місцевому монастирі. Щоправда, завдячувати тому пересопнівчани, мабуть, мають насамперед першому Президентові Незалежної України Леонідові Кравчукові, уродженцеві цих країв. Адже саме він започаткував традицію приносити присягу на вірність Україні на означеному рукописному святому письмі. До речі, нині в новозбудованому культурно-археологічного центрові «Пересопниця», що функціонує як відділ Рівненського обласного краєзнавчого музею, автентичного Євангелія немає. Це – факсимільна копія. Оригінал зберігають в Києві, в бібліотеці імені Вернадського. І тільки раз на п’ять років його доторкається рука кожного новообраного президента України.
— У чому ж неперехідна цінність цієї національної та духовної святині? Скільки часу переписували тексти Святого Письма? І хто працював над створенням цього 9-кілограмового раритету з пергаменту?
— Як не дивно, – зауважує мистецтвознавець Тетяна Думан, – хоч священну Першокнигу України науковці досліджують майже 150 років, це був переважно історико-філологічний аналіз. А ось щодо того, які майстри створили це диво, версії почали з’являтись відносно нещодавно, коли в світі почали застосовувати сучасні методики порівняльного аналізу.
— Була така мода в усій середньовічній Європі – перекладати Біблію на рідну мову, переклали й українці, – натомість зауважує Микола Федоришин, директор центру. – А видання писаної книжки, її ілюстрування та оздоблення — тоді то була справа недешева.
— Що ж являє собою Пересопницьке Євангеліє?
— Це перший відомий переклад канонічних текстів Біблії із церковнослов’янської, тобто староболгарської мови, на ті часи вже незрозумілої пересічним парафіянам, на староукраїнську. До його створення долучилися щонайменше два подвижники — архімандрит Григорій та писар Михайло Василевич. У рукописі вміщено тексти чотирьох євангелістів у такій послідовності — Матвія, Марка, Луки та Івана.
— Отже, якщо цьому Євангелію — 450 років, то, виходить, що українській мові ще більше?
— Староукраїнська мова існувала ще за часів Київської Русі. Власне, радше вона нагадувала старослов’янську, якою послуговувалися переважно для написання документів. А Пересопницьке Євангеліє натомість рясно збагачене й тодішньою живою розмовною лексикою.
— Чому ж згадані ченці, котрі почали роботу над цією рукописною пам’яткою у Двірці (нині Хмельницька область), раптом переїхали до Пересопниці?
— Думаю, що причина — у надзвичайно важливій місії, яку випало виконувати цим високоосвіченим, невтомним подвижникам. Вони, а тим паче княгиня Анастасія Юріївна Жеславська-Гольшанська, меценат справи, фундаторка книги, усвідомлювали, яке велике значення матиме ця святиня для українців. Тож остерігалися набігів ворогів, зокрема татарів. А оскільки монастир у Двірці не мав надійних оборонних споруд, то вирішено було перебратися до Пересопниці, зі всіх сторін оточеної замками — у Клевані, Дубні та Корці. Переписували Євангеліє у спеціально обладнаному скрипторії із 1556 по 1561 рік. Щодня починали і завершували важку працю молитвою. До речі, архімандрит Григорій володів кількома мовами. Крім староболгарської, знав латину, польську та чеську – тому перекладав, а чернець Михайло творив рукописний шедевр. На сторінках духовної святині — багато чорної, червоної і золотистої фарб. Сподіваємось, що невдовзі нам вдасться розгадати секрети технології виготовлення цього письма. А переписували Євангеліє, найвірогідніше, стилосами — паличками з очерету — застругуючи їх гострим ножем. Таке знаряддя для письма було між іншим краще й надійніше за гусячі пера. Зрозуміло, що вони мали й помічників. Свого часу я дослідив архівні матеріали про майже всі навколишні монастирі та замки. Тому дізнався, що при дворі князів Чарторийських, котрим належала тоді Пересопниця, служив відомий у краї маляр-іконописець Антон Дяк. Цей майстер виконував замовлення навіть у Львові. Тож цілком міг долучитися й до роботи над Пересопницьким Євангелієм. Але наразі це лише версія, яка потребує доказів.
Додамо, що означений рукописний шедевр створювалося в епоху, коли Європі вже відоме було книгодрукування, що дозволяло уникати багатьох помилок при створенні тексту, неточних штрихів у його художньому оздобленні. Але на українській землі, куди новітня технологія прийшло значно пізніше, вишуканому друкові протиставили свою техніку – досконалу в художньому відношенні. Відтак, Першокнига була написана на дорогому пергаменті — на противагу дешевшому паперові. Її текст написано унікальними фарбами та золотом. До того ж сторінки Пересопницького Євангелія прикрашені химерним орнаментом. У барвистих мініатюрах, що змальовують євангелістів, досягнута дивна гармонія між формою та вмістом. Поєднання ніжно-рожевих, сірих, блакитних, сріблястих, золотих, червоних і зелених тонів додає їм життєрадісності та урочистості. Це творчий політ думки, зверненої до Бога. Обличчя євангелістів зображено спокійними та смиренними, при цьому надзвичайно близькими і живими для нас. Це Євангеліє – шедевр своєї епохи, який намагається вийти за її хронологічні межі. Тому не можна казати, що лише необхідність перевершити католицьку Європу зумовила таке досконале художнє оздоблення. Цьому є ще одне пояснення: ця книга писалася не лише для грішної людини. Вона створювалася водночас для людини та Бога, для їх спілкування.
Подейкують, що нині спеціалісти оцінюють страхову вартість рукописного скарбу в понад шість мільйонів доларів. Але Пересопницьке Євангеліє — святиня, якою, сподіватимемось, ніхто й ніколи не торгуватиме. Ця книга — безцінна. А говорити про її матеріальну вартість і можливість продажу – блюзнірство.
Ігор Галущак
