Володимир Іванович Вернадський розглядав людство як невід’ємний елемент тієї ж самої біосфери, прийшовши до розуміння того, що дійсно важливо і необхідно зберегти усе живе на земній планеті, охопити її живу оболонку, перетворюючи у єдину сферу, так звану «ноосферу». Ноосфера в перекладі з грецької означає – сфера розуму. Поняття ноосфери було остаточно сформоване професором Вернадським у 1944 році.
У загальних рисах йому вдалося акцентувати увагу на основі свого нового вчення, слова науковця і досі залишаються актуальними і застережливими. Професор Володимир Вернадський застерігає від того, щоб геологічній біосфері, яка відкриває для людини майбутнє, якщо це буде зрозуміло нею ж самою, не повинно бути використано розум і її працю як інструмент для самознищення. Варто пригадати лишень науковця Альберта Ейнштейна, який потім розкаювався у тому, що створив своїми руками машину загибелі – атомну бомбу, наслідком якої стали мільйони принесених людських жертв.
Для Вернадського ноосфера вважалася біосферою, яку розумно повинна скеровувати сама людина. А тому вона є самою вищою еволюційною стадією біосфери, водночас пов’язана з виникненням та утворенням цивілізаційного суспільства, з періодом, в якому розумна людська діяльність стає головним еволюційним фактором на планеті Земля.
Термін або ж поняття «ноосфера» було введено французьким математиком Леруа і філософом Тейяром де Шарденом, в тому числі українським вченим Володимиром Вернадським. На думку цих вчених відправною точкою є цефалізація, тобто такий процес при умові якого збільшується маса головного мозку людини, він є наслідком пришвидшеної еволюції нервової системи людини.
У людині відбувається своєрідний скачок – від її інстинкту до думки, таким чином розвиток біосфери проходить в напрямку еволюції людської свідомості, тобто вже формується ноосфера. Науковець зробив висновок: саме не матеріальна людська думка виступає у ролі геологічного фактору, який матеріально оновлює нашу планету. Земля перетворюється у такий собі загальнопланетарний Мозок, який у свою чергу бере відповідальність за подальший розвиток самої ж планети.
Відомий французький філософ П’єр Шарден назвав ноосферу нічим іншим як оболонкою людських думок на Землі. За уявленнями мислителя, розум нагадував полум’я, в якому безпосередньо нагрівається земна куля, і воно поступово охоплює Землю. Філософом прослідковувався довгий шлях біологічного розвитку, вершиною якої стало створення людини.
Крім того, як зауважує Шарден, Земля може здригнутися і просто щезнути з – під людських ніг. І це справді так, оскільки людська окрема воля може просто відмовитися від завдання слідувати все далі по дорозі єднання. На відміну розуміння Шардена про ноосферу, Вернадський намагається вкласти в це поняття зовсім інший принципіальний сенс.
Тому на його думку, ноосферою варто вважати матеріальну оболонку нашої планети, яка має здатність змінюватися під впливом людей, діяльність яких преображає Землю, і вони можуть визнаватися як міцна геологічна сила.
Геологічна сила здатна за допомогою думки і праці перелаштовувати біосферу тільки в інтересах вільно мислячого людства, що складає єдине ціле з нею. Поступово ідея ноосфери почала захоплювати уми видатних всьому світу науковців, що підтверджується значущістю та глобальним характером.
Щодо поняття «ноосфера» екологи мають своє розуміння. Під нею розуміють комплекс вирішення проблем, що спрямовані на еволюцію біосфери. Торкаючись питання ноосфери, необхідно підкреслити ще одну важливу річ у вченні професора Вернадського. Вченням підтверджується необхідність цілеспрямованої еволюції біосфери, не лише підпорядкованим забезпеченням подальшого цивілізаційного розвитку, а й зміною самого суспільства, його природи та організації, які б допомогли створити гармонійність у природньому і суспільному розвитку.
Звідси ж випливає, що ноосфера є унікальною єдністю людства, його виробництва та природи, які повинні оновитися і скеровуватися вищим людським інтелектом. Тому останній із них гарантує всебічний розвиток людства за допомоги соціальних законів та природно історичних закономірностей.
Професором Вернадським зазначається: виникнення ноосфери як невід’ємної частини біосфери є природнім явищем, проте більш глибоким і міцним в основі, аніж уся історія людства. Ноосфера для людства є ніщо інше як геологічний феномен на нашій планеті.
У ноосфері людина постає вперше як найбільша геологічна сила. Тобто людина має здатність перелаштовувати працею та думкою площину свого життя. У такому випадку ноосфера за Вернадським стає новим етапом у еволюційній біосфері, тобто розумної регуляції відносин між людиною і природою.
На думку Вернадського, ноосфера має являти собою не просто якесь суспільство, існуюче у визначеному навколишньому середовищі, або ж саме середовище, що піддалося сильній маніпуляції людства, а швидше інтегроване ціле, в якому повинні бути об’єднаними еволюційне суспільство та змінювана природа.
Рух людства до стійкої еволюції у кінцевому результаті, згідно поглядів науковця може привести до формування сфери розуму, тобто ноосфери. В історичному процесі розвитку людства відбувся своєрідний перехід від збирання до мисливства, від землеробства до скотарства, що стало початком революції сільського господарства, викликаної глибокими змінами природного середовища при використанні тваринної енергії, води та вогню.
Варто також поглянути за тим як лісові та степові природні екосистеми у штучний спосіб перетворюються у аграрні екосистеми. Саме розвиток агросистеми та тваринництва привів у рух не мало важливий фактор, що вплинув на всю біосферу – антропогенний.
Антропогенний фактор сприяв не лише росту природніх ресурсів, а й обумовлювався промисловою революцією, яка і вплинула на біосферу, в якій збільшилися її компоненти.
Вернадський зазначає, що у 40 – і рр. ХХ століття виробнича діяльність людина набула великих масштабів , враховуючи геологічні перетворення. За різними оцінками, людина може піддавати експлуатації 55 % суші, у її використанні лежить близько 13 % річкових вод, а швидкість зведення лісів досягає близько вісімнадцяти мільйонів гектарів.
Вернадським виводиться форми впливу людини на біосферу:
1) Зміни людиною земної поверхні. Сюди ж відноситься розпушування, вирубування, меліорація, штучне створення.
2) Зміни людиною біосферного складу балансу і колообігу речовин (вилучення корисних копалин, утворення, викидання та забруднення навколишнього середовища, наприклад скидання нафтопродуктів і інших речовин у води ).
3) Зміни людиною енергетичного, тобто теплового балансу можливих окремих регіонів земної кулі становить велику небезпеку для жителів усієї планети.
4) Зміни людиною і загроза сукупності усіх живих організмів у біосфері (винищення видів, створення новітніх порід тварин, різноманітних рослинних сортів, їх переміщення з одного середовища в інше ).
Тому на думку професора Вернадського, людиною порушуються в першу чергу основні із принципів природного устрою самої ж біосфери.
Так наприклад, людський процес діяльності розширює межі біосфери в глибинах земної кори та океану, у висоти стратосфери, а також космосу. Це сторона однієї медалі. З іншої ж сторони видно поступове зниження активності біосфери і масовості живо речовини. Почалося поступове формування природного в межах біосфери, що отримало назву біотехносфери або ж інакше кажучи техносфери. Тобто біотехносфера є площиною існування живої речовини у нашій планеті, зумовлена утворенням людиною урбаністично – технічних об’єктів, в яких виявляється їхня взаємодія, в тому числі і вплив на навколишнє середовище.
На відміну від біосфери, техносфера не є само управлінською організованою системою, проте складним конгломератом підсистем, якими керує людина. Підсистеми не акумулюються, в тім витрачається енергія, біомаса та кисень біосфери. Таке виникнення підсистем, також підсистем техносфери ускладнюють стан біосфери.
Техногенні підсистеми, які розташовуються у біосфері взагалі не володіють властивими ї притаманними їм функціями екосистем природнього середовища.
Професор Вернадський свідомо говорить про велику загрозу, яка може статися у майбутньому. Полягає вона у використанні біотехносфери або ж техносфери в прямому її підпорядкуванню людині як засіб знищення світу. Науково – технічний прогрес може носити зовсім інший характер,з одного боку він проявляється у розширених можливостях використання природних сил, з іншого ж – посилює негативний вплив на біосферу і на її процеси в цілому. Для того, щоб популяція людства була збереженою,а не зниклою безвісти в умовах змін біосфери, викликаної антропогенним тиском, людство повинне сформувати для себе екологічну нішу, щоб в такий спосіб цього уникнути.
Богдан Стрикалюк
