Історія Єзидизму

ezidДля  того,  щоб  ближче ознайомитись  з  єзидизмом – ми спробуємо заглянути  в  історичне минуле  цієї  безперечно таємничої та гностичної релігії.  Намагатимемося   з’ясувати такі питання: звідки бере свій початок  існування  та зародження  єзидизм?  Хто  такі «єзиди»?  Хто вважається основоположником  єзидизму?

Історичні факти підтверджують,  що  територію  північного Іраку  населяли  нащадки єзидів. Це  переселення  на далекі  території  було пов’язано  з  постійними  війнами ,  які  відбувалися  в Османській імперії.  Вони  знаходилися у тяжкій ситуації,  рятуючись від цілковитого  знищення  у війнах за свободу, а тому змушені були тікати  або  й переселятись  у сусідні країни.

Вперше  єзиди з’являються в Закавказзі  у  ХІІ столітті. У цьому ж столітті  вони переселяються  в Грузію зі своїми сім’ями. Було   двоє братів – феодалів – Іване та Захарія, які  були воєнноначальниками   при  грузинській цариці Тамарі, воювали, захищаючи  південні рубежі  своєї держави  від Ширван Шаха (нині сучасна територія Азербайджану)  та  румського султана ( сучасна північно –  східна Туреччина) ;  їхні нащадки  асимілювались  серед  грузинського населення.Вдруге  на території Грузії єзиди з’являються у 1870 році. Один  із  представників єзидських вождів  Чобан – Ага  звертається  з листом , певним проханням  до грузинського царя  Іраклія ІІ. Він просить Іраклія ІІ, щоб той взяв під опіку  єзидів, над якими чинять наругу, що  вони  не схилили голови  чи колін  і  були вірні релігії своїх нащадків. Чобан – Ага  обіцяв, що визнати грузинського царя Іраклія ІІ – царем  єзидів,  про що  навіть клявся  у листі, що  єзиди  готові будуть допомогти своєму цареві і будуть приймати безпосередню участь у битві  з турками. Але відповідь царя дуже засмутила  вождя єзидів.

Цар Іраклій  дав відповідь   Чобану: «Із – за проблем, які існують  у моїй  державі,  я не  в стані  тобі  допомогти».  Але все ж таки, незважаючи  на  різні перешкоди,  трішки  пізніше  у  чисельності – 2000 чоловік- єзиди  перейшли в Грузію. А вже потім  почали  проживати у Вірменії. Але  відносини між мусульманами  та  єзидами   мали негативний характер,  бо  перші вважали їх «невірними»,  за якими  на сході закріпилася думка, що вони поклоняються  падаючому  ангелу – Таус Малаку, який ототожнювався з Шайтаном.  Таке  твердження  є  помилковим та невірним  на думку мусульман.

Єзидів  вважають послідовниками  Язіда Муавії, який  за походженням  арабом. При Язіді  розпочинається  боротьба  за халіфат. Жителі Куфи  запропонували  другому сину Алі , Хусейну разом  при  їхній допомозі  захопити та оволодіти  халіфатом. У 680 році Хусейн  зі своєю сім’єю  та невеликим  загоном війська  виїжджає  з Медини. Намісник Язіда  подавляє  у той час бунт, який виник  у м. Куфі.  Він  виставляє  патрулі на  всіх дорогах, які  ведуть до міста. В м. Кербелі, на відстані сорока кілометрів від міста Куфа –  Хусейн потрапляє у пастку. Він відмовився, щоб здатися в полон, хоч і був відрізаний  від джерела води. Сподівався, що його пошкодують  як останнього живого онука  пророка Мухамеда, але  вірив, що з ним  не  обійдуться  суворо.  Через 10  днів  табір Хусейна був взятий штурмом. В результаті  битви було умертвлено онука Мухамеда – Хусейна  і усіх, що з ним були. Як  трофей – голова Хусейна була відіслана у м. Дамаск  до  палацу Язіда.

Вбивство  Хусейна  завдало колосальний  збиток для  династії Омеядів. Після  смерті  онука Мухамед  Язіда Муавію  почали проклинати  за звірське вбивство. Пророк  Мухамед  дуже любив Хусейна, і люди, які жили  у той час – бачили як пророк Аллаха  цілував голову, яка скотилася до ніг  Язіда.  Омеяди дуже спротивились такому вчинку , а мучеництво Хусейна в Кербелі  обросло скорботними подробицями. З  того часу ім’я  Хусейна  стає боєвим закликом шиїтів – прибічників дому пророка. Мусульмани, особливо шиїти вважають,  що  згаданий  Язід  має  прямий зв’язок з єзидами , які мають  безпосередню причетність до  смерті Хасана, онука  пророка  Мухамеда, не дивлячись на те, що Язід  був арабом за походженням і не мав жодного відношення до єзидів.

Єзиди – це народ, який населяє  північ Іраку, проживає  в губернаторстві м. Мосул.  Вони сповідують особливу релігію – єзидизм.  Приблизна кількість  чисельності єзидів у світі сягає 2000 000 чоловік. Основна їхня маса проживає у Північному Іраці, інші  в Сирії, Ірані , Туреччині, у Вірменії,  Грузії та Росії, а також у Європі, США та Канаді. В  Іраці нараховується  700 000 чоловік, у Вірменії – 41 000 чоловік, Грузії – 48 000 чоловік, Росії – 31 000 чоловік.

Існує декілька версій  етимології  слова «єзид»:

1)    Походить від  слова  «йєзд»  – генії добра та світла у вченні зороастризму, також  цей термін використовується  для  позначення  богоподібних  духовних істот.

2)    Походить  від перського слова «єзд», що означає – Бог. Послідовники  ж єзидизму  вважають себе частиною цього всесвіту, слугами божими, які поклоняються  святилищам.

3)    Слово «єзид» походить від іншого слова «Єзден» – місто, яке знаходиться в Адіабені.

Основною територією проживання  єзидістів  вважаються райони  міст Айн – Сіфні,  Сінджар, Дохук  в губернаторстві Мосул. В м. Дохука знаходиться  головна святиня  єздистів –  Лалеш.

Релігія  єздистів  має  в основі усну традицію. Єздисти мають дві священні книги з викладенням догматики, канонів, космогонії, а також  обрядів: Кетебе  Джілве  («Книга одкровення») та Масхафе  раш («Чорна книга»). Реформатором віровчення єзидистів вважається  шейх Аді  ібн Мусафір (помер 1160 або 1162 року),  араб за походженням, його віровчення  склалося у 14 -15 ст.

Віровчення  реформатора  увібрало  елементи зороастризму, іудаїзму, християнства, ісламу та маніхейства. Мусульмани трішки  помилялися  щодо того,  ніби єзидисти поклоняються Іблісу,  хоча це не так: єзиди  визнають єдиного Бога – Творця, Малак Тавуса та Шейха Аді.

У священній книзі  єзидизму  Кетебі Джілве  сказано наступне: «Не можна промовляти слово  «шайтан», тому  що це ім’я нашого Бога ». А  тому верховний  ангел Малак Тавус, що зображується у вигляді павича є символом єзидизму,  а Шейх Аді – святою фігурою у єзидизмі. Він  вважається  їхнім реформатором, але не засновником релігії  єзидизму.

Єзиди вірять, що в кінці часів  відбудеться примирення Бога  з ангелом  Малаком Тавусі, а тому  зараз  єзидам заборонено  навіть згадувати  ангела, який відпав  під різними назвами. Своєрідним світоглядом вони  накликали на себе ненависть народів, які  їх оточували, не дивлячись  на свою лояльність  до всіх релігій.

Щодо походження  єзидизму  існують дві точки зору.  Перша стверджує, що єзидизм  як найдавніша релігія реформована шейхом Аді. Друга точка зору говорить, що  єзидизм  виник  з суфійського вчення шейха  Аді  шляхом змішання цієї релігії  з до ісламськими віруваннями та християнським гностичним вченням, але немає точної достовірності. Крім цього існує третя точка зору, яка полягає в ототожненні  єзидизму  із зороастризмом.

Фундаментальні  основи  двох віровчень  в одних випадках  співпадають, в інших – прямо протирічать один одному.

Богдан Стрикалюк

Магістр  релігієзнавства

Коментування вимкнено

  • valerka

    люблю читати ваші статі Богдане.продовжуйте,писати.

  • Наталя

    Трохи схоже на якийсь невдалий переклад. Насправді про єзидів мало що точно відомо, точніше вони завжди мало цікавили світ.Геноцид вірменів був і геноцидом єзидів, наскільки знаю. Найцікавіше, що про єзидів знайшла-це, як не дивно, книга Агати Крісті. Автобіографічна книга про Бл.Схід- В російському перекладі-Расскажи как живешь.