Інтерв’ю з Максимом Балаклицким на тему: «Християнська журналістика»

getImageШановні читачі порталу Філософія і Релігієзнавство ми пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю на тему: «Християнська журналістика»  з відомим українським християнським журналістом та адвентиським пресвітером Максимом Балаклицким.

Біографія

Максим Балаклицький. 1977 р.н.

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Харківського національного університету імені Василя Каразіна.

Журналіст, керівник відділу інформації Адвентистської церкви в Харківській області, співробітник прес-служби телеканалу “Надія”. Пресвітер церкви.

Лауреат ІІІ премії видавництва «Смолоскип» 2004 року за дослідження «Нова релігійність» Івана Багряного».

Стажувався в Польщі (2009) і Великій Британії (Кембриджський університет, 2011).

У 2008-2011 роках навчався в докторантурі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Книжки: “Нова релігійність” Івана Багряного” (Київ, 2005), “Медіатизація протестантизму в Україні 1991-2010 років” (Харків, 2011), науково-методичний посібник “Есе як художньо-публіцистичний жанр” (Харків, 2007). Укладач, автор і керівник авторських колективів з видання навчальної літератури. Укладач хрестоматій художньої літератури. Автор 70 наукових публікацій.

Одружений, є син.

1. Що таке сучасна християнська журналістика?

Багато хто ставить під сумнів можливість застосовувати конфесійні ознаки до поняття “журналістика”. Мовляв, є універсальні принципи, які роблять певну діяльність журналістикою. Якщо ці принципи порушити, скажімо, в ім’я вірності якійсь ідеології, це буде не журналістика, а щось інше: пропаганда, піар, реклама тощо.

Журналістика – професійна діяльність зі створення й розповсюдження суспільно значущої інформації. Ця дефініція відноситься й до багатьох релігійних ЗМІ.

Християнська журналістика – це тематичний напрям, у першу чергу, як журналістика спортивна, політична або економічна.

В Україні цей напрям представлений а) численним корпусом церковних ЗМІ, бо в нашій країні немає конфесій без власних видань (оминаємо питання, чи зараховувати сюди релігійні течії, що споживають і розповсюджують лише закордонні часописи). Більшість цих видань відомі тільки своїй деномінації. б) Періодичним зверненням світських медіа до висвітлення діяльності християнських церков та цього релігійного вчення. Такі публікації можна поділити на регулярні, “ритуальні” на кшталт стереотипних розповідей про церковні свята й (рідше) канони, та відносно ажіотажні – в першу чергу, викриття аморальних учинків віруючих осіб.

Закономірності тут такі: віруючі критикують світські ЗМІ, але уважно моніторять їх. Публікації світських ЗМІ привертають увагу і церковної, й світської аудиторії. Конфесійні медіа намагаються виправити риси світських ЗМІ, якими (рисами) віруючі незадоволені, й створити альтернативну комунікаційну систему. Проте наразі конфесійні ЗМІ цікаві лише обмеженій частині воцерковлених осіб, й світськими ЗМІ зовсім не сприймаються як конкурентні.

2. В якому християнському виданні працюєте?

2006 року створив і відтоді редагую інтернет-газету “Путь”. Це авторське видання, яке переслідує кілька завдань: створити комунікаційний майданчик для віруючої інтелігенції; інформувати про життя Адвентистської церкви, переважно на території трьох східних областей, де я в 2008-2012 роках очолював прес-службу цієї конфесії; обстоювати біблійні цінності життя; навчати принципам християнської комунікації, в тому числі з місіонерською метою.

Із тих пір з нашої подачі розширився тематичний діапазон адвентистських ЗМІ України. Ми “вивели в люди” кілька перспективних авторів. Дехто перейшов в інші ЗМІ – в першу чергу, на новий супутниковий телеканал “Надія”, який першого березня розпочинає цілодобове мовлення. Започаткували щоденні біблійні уроки онлайн.

У нас невелика аудиторія (від 330 відвідувачів на добу), проте вірна й умотивована.

3. Чи легко вам як пресвітеру Адвентистської церкви описувати в об’єктивному вимірі інші християнські конфесії? Чи дотримуєтеся у своїх статтях принципу християнської толерантності?

Звичайно, нелегко. Правда – штука непроста. Найвища місія ЗМІ – подавати факти. Інтернет у цьому смислі виводить це завдання на новий щабель: у Мережі перевіряти чиїсь твердження на порядок швидше й легше, ніж в інших каналах комунікації. Тому якщо ти вийшов онлайн, будь повністю щирий, вислуховуй опонентів, постійно вчись і розвивайся, будь готовий визнавати свої помилки. Головний секрет протистояння упередженій та недоброзичливій інформації – постійно своєю діяльністю доводити протилежне, створювати інший, привабливіший образ віруючої особи: професіонала (шукача істини, мислителя, дослідника), чоловіка, батька, громадянина.

Слово “толерантність” уживають різні люди, вкладаючи в нього різний смисл. Я ще не знаходив визначення поняття “християнської толерантності”, яке міг би цілком поділяти.

Фаховий медійник збирає інформацію з різних джерел, у тому числі з авторитетних документів. Я християнський фундаменталіст і всерйоз переконаний, що Біблія – це слово Бога-творця, Який 2000 років тому приходив на Землю в людському тілі й незабаром повернеться, щоб забрати Своїх вірних у щасливу вічність. Для мене як для християнського журналіста свідчення цього документа є такими ж складниками реальності, як і слова очевидців якоїсь події, скажімо.

Так от Біблія не вчить терпимості до поглядів і дій, які називає неправильними, гріховними, помилковими, богопротивними. Вона вчить повазі й турботі про носіїв будь-яких поглядів, бо всіх людей створено за образом і подобою Божою. Але в цій книзі я не знаходжу тез про “множинність шляхів до істини”, “відносність будь-якого знання”. Покликання професійної журналістики, християнської в тому числі – описувати світ максимально повно й точно. Верифіковані дані й є фактами – “цеглинками” інформаційних повідомлень.

Звичайно, експериментальне й сакральне знання можуть увіходити в суперечність. Однак відкидати якийсь із цих шляхів пізнання, “окулярів” нашого мозку немає підстав. Ломоносов услід за багатьма мудрецями написав, що Бог дав нам дві книги: природу (видимий, фізичний світ) і Святе Письмо. Завдання віруючого науковця – брати до уваги обидва джерела знання.

Журналіст вивчає соціальний світ – суспільство. І завдання християнського журналіста подібне – сполучати соціальне знання з одвічними істинами Біблії: за будь-яку ціну викривати зло й підносити добро. Де тут толерантність?

4. Чи повинні сучасні християнські конфесії нести місію Христа в інтернеті?

Якщо будь-яка церква не виконує того, що заповідав Христос, вона не є християнською. Тому байдуже, “сучасна” вона чи ні. Людство завжди потребувало примирення з Богом. Інтернет як колективний розум людства й найбільше комунікативне поле в земній історії має відіграти в цій місії належну роль.

5. Назвіть християнські журналістські інтернет-ресурси, які ви вважаєте найкращими.

В Україні християнська журналістика лише розпочинається, й інтернет-журналістика в тому числі. “Сайтів про релігію”, створених українцями, чимало, однак більшість з них не створює свого інформаційного продукту: це медіатеки, форуми, агрегатори нових з інших ресурсів, звалища копіпасту.

З авторитетних сайтів можна назвати РІСУ, “Релігію в Україні”. Багато інформації опрацьовує портал InVictory.org. З інтересом прочитую електронний журнал InVictory.info.

Із російськомовних сайтів про релігію назву Портал “Кредо”, Religo.ru (хоча його не можна вважати християнським), “Православие и мир”, Baznica.info. Звернув увагу недавній стартап “Идеи для Бога” (концепцію, думається, навіяно проектом TED.com).

6. Із яким труднощами в роботі християнського журналіста ви стикалися?

Вузька цільова аудиторія. Складно продати інформаційний продукт, монетизувати релігійне інтернет-ЗМІ. Брак фахової літератури: слов’янськими мовами немає майже нічого (менше десятка розпорошених брошурок авторства релігійних журналістів і декілька відірваних від практичної журналістики наукових розвідок), украй поволі стають доступними електронні версії океану західних джерел.

Є майже безкоштовний і мало цензурований інтернет-простір. Усього іншого бракує: релігійні організації є закритими установами, що не завжди виправдано приховують внутрішню інформацію, професіонали коштують дорого, галузь бідна, а на волонтерах не розженешся.

Україна рухається від войовничого секуляризму радянського типу до войовничого секуляризму європейського типу. Ознак масової уваги до релігійної сфери, подібної до ажіотажу 1990-х, немає. Світські медіа України стають дедалі скептичнішими й критичнішими до релігійного світу.

Як і кожна професія, релігійна журналістика – не мед. Треба багато вчитись і працювати, долати байдужість, підозри, провокації, власну зневіру, втому й помилки. Однак можливості для її розвитку є. Для того, хто вбачає в ній своє покликання, перспективи знайдуться.

Інтерв’ю записав

Ігор Дмитрук

Коментування вимкнено