Грецький класичний пантеон Богів

Я вважаю, що читачам порталу “Філософія і Релігієзнавство” буде корисно розібратись у структурі грецького пантеону Богів, адже грецька міфологія – найпопулярніша в Європі.

Грецький пантеон богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовись­ками, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув’язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, вер­ховним богом. Він народився на о. Кріт, де його ма­ти, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кро-носа. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності — Ге-ба, Ганімед, мойри тощо.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім’ї і дітей; Аполлона — бога сонця і музики; Артеміди — богині полювання; Аф-родіти — богині краси і кохання; Афіни — богині мудрості; Гермеса — бога торгівлі. Крім них, до ро­дини Зевса входили його брати: Посейдон — бог мо­ря і Аїд — бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів — Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробст­ва та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої — Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш при­стосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, викори­стовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прику­вавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, пе­реможець над різними чудовиськами (немейським ле­вом, лернейською гідрою, керінейською ланню, ері-манфським вепром, стимфалійськими птахами, мара­фонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона).

Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс ама­зонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і твере­зий характер обожнювання оточуючого світу. Давньо­грецька релігія не приділяє особливої уваги мораль­ним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є харак­терним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов’язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Вели­кого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християн­ства релігія стародавніх греків остаточно відки­дається.

Релігії Стародавнього Риму. Первісна релігія однієї з найбільших імперій світу склалася на основі релігій родових общин, а згодом запозичила релігійні віру­вання стародавніх греків. Певну роль в ній відігра­вали залишки тотемізму. Римляни вважали, що похо­дять від вовчиці, котра вигодувала засновників Ри­му — Ромула і Рема.

Значне місце в давньоримській релігії відігравало поклоніння домашнім духам: манам, пенатам і ларам. Досить велику розвинутість здобули землеробські культи.

Численний пантеон римської релігії очолював бог неба, грому і блискавки — Юпітер. Разом з ним до тріади богів входили бог війни Марс і бог господарст­ва Квірін. Інші боги контролювали досить вузькі Ділянки реального життя. Так, зерно, посіяне у землі опікав Сатурн; колос, що виріс, — Церера; колос, який зацвів, — Флора; готовий до жнив — Коне, а зжатий — Опс. Кожний чоловік мав свого інди­відуального бога-покровителя, так званого генія, а жінка — покровительку Юнону.

Спочатку римський культ був формальний, без всякої містики. Однак на зламі старої і нової ери в імперії набувають поширення марновірства, магія, мантика, східні культи. У боротьбі з ними офіційна влада намагалася встановити загальнодержавну моно­теїстичну релігію, але успіху це не мало. Цю роль ви­конало християнство, яке витіснило релігії Стародав­нього Риму.