Фрідріх Ніцше

НицшеФрідріх Ніцше народився восени 1844 року в Рокені  (входило до складу німецького союзу) в родині  лютеранського пастора Людвіга Ніцше. Його батько отримав теологічну освіту при найкращому німецькому університеті в місті Галлє. Крім того, він  був вихователем  трьох  принцес при альтенбургському дворі герцога, від якого отримав церковний прихід в селі Рьокен . Молодий пастир, як це прийнято за звичаєм,  відвідав  сусідів з паралельного села Поблєс. В числі жителів цього села знаходився  його давній знайомий Елєр – багатодітний батько, в сім’ї  якого нараховувалося  одинадцятеро дітей.

Пастор виділив сімнадцятирічну дівчину на ім’я Франциска, між ними зав’язався  роман, а в жовтні 1843 року  на день свого народження  Людвіг одружився з нею. Згодом у родині народився первісток, якого було названо на честь короля Фрідріха Вігельма. У 1846 р. – у молодого подружжя з’являється на світ дочка , якій дали ім’я Елізабет, а через два роки – син –  Йозеф. Подружнє щастя тривало недовго, влітку 1849 року помер батько Фрідріха Ніцше, а вже через півроку – його брат Йозеф.

У 1850 р. – разом зі своєю матір’ю  Францискою, Фрідріх  перебирається до міста Наумбург. Тут він, не досягнувши шести років, навчається  у чоловічій народній школі. Фрідріх був закритий у собі, сумний, не розмовляв, почував себе у школі не досить комфортно. Така собі відчуженість від колективу  зберігалася ним назавжди. Навчання в школі та домашній гімназії давалася Фрідріху дуже легко. Ретельність, акуратність заставляли його довго сидіти над зошитами та навчальними посібниками  до півночі.

Він вставав  о п’ятій годині ранку, поспішаючи до гімназії. Найбільше з усіх навчальних дисциплін, хлопця цікавили  поезія, особливо ж музика. Він  поважав  класиків  музики, зокрема таких Бах, Бетховен, Моцарт, Мендельсон, Гайдн, Шуберт. Хто ненавидів музику, Ніцше таких називав  бездуховними істотами, що уподібнюють себе тваринам.

У 1858 р. – його мати отримує повідомлення щодо продовження навчання  Ніцше в інтернаті містечка Пфорт, що вирізнялося як один із найпрестижніших на той час німецьких закладів. У  1861 р. – Ніцше  відображає свої погляди  у творі про поета Гельдерліна. У творчості Ніцше  оспівується  злиття  людини і самої природи через дух античності, молодого письменника привернула увага  Гельдерліна, який  зумів  висловити настрій, властивий відповідно  самому Ніцше. У 1862 р. –пише два есе філософсько – поетичного характеру: «Доля та історія», «Свобода волі та доля»,  в яких  можна побачити майже не всі  основні ідеї німецького філософа, майбутніх його творів.

Пфорт як містечко був відомий своєю чудовою бібліотекою, в якій Ніцше із захопленням полюбляв читати  книги  просвітників  В. Шекспіра, Ж.-Ж. Руссо, Н. Макіавеллі, Емерсона, російських класиків: О. Пушкіна, Ю.Лєрмонтова і багато інших. Найкращим і улюбленим  поетом, Ніцше вважав Джорджа Байрона.

У 1863 р. –  написав філософську працю  під назвою «Про демонічне у музиці» та невеличке есе «Про сутність музики».  Він вивчає  історію літератури, тексти Біблії, естетику та античний трагізм. Вивчав також філологію, яка могла б дати йому простір для інтелекта та почуттів. Філологія звичайно відповідала палкій любові античності, зокрема до творів античних мислителів, таких як Геракліт, Платон, Софокл, Есхіл та представників античної лірики.  У 1864 р. – Фрідріх  закінчує своє навчання у Пфорті, повертається у Наумбург.

Приймає рішення щодо навчання у Боннському університеті. Матір Фрідріха бажала, щоб її син  записався в університет на теологічний відділ 16 жовтня, в тім, просачкувавши  разом з Дейсеном, подорожуючи по річці Рейн та Пфальц,  втратив таку можливість після свого прибуття у місто Бонн. Фрідріх та Дейсен вели беалаберний студентський спосіб життя, любили випивати, змагалися у фехтуванні на рапірах. В кінці кінців  такі розваги стали Фрідріху набридати і хлопець серйозно взявся за голову, розмислюючи над переходом на філологічне відділення. У 1865 р. – він   робить цей вирішальний крок.

Займається  на семнірах  найкращого німецького філолога Фрідріха Річля, коли його було переведено до університету міста Лейпциг, Ніцше не  вагаючись пішов слідом за ним. Одного разу Ніцше вдалося придбати книгу Шопенгауера «Світ як воля та уява», від якої  він два тижні  мучився з безсонням і лише заняття  допомогли подолати майбутньому філософу духовну глибоку  кризу, під час неї у нього майже не помішався розум. Ідеї Шопенгауера стали близькими для Фрідріха, який все частіше роздумував над тим, що посвячення життя для виконання обов’язку –  марна трата часу і сили.

Він  зрозумів, що людина виконує свій обов’язок під тиском  зовнішніх умов, нічим не відрізняється від тварини, діє виключно  за обставинами. У 1867 р. – Ніцше  заводить дружбу  з  Ервіном Роде, який був набагато молодшим за нього. Разом проводили літні канікули, пішки подорожували по Богемському лісі. Раптово  Ніцше  прийшла повістка в  армію.

Він пройшов  рік військової служби у полку польової артилерії . Досить легко переніс військову службу. З ним трапився нещасний випадок, коли він сідав на коня, то сильно вдарився  грудьми об луку сідла. Пройшов  надзвичайно болісний курс лікування у Фолькмана, а же після п’ятимісячних  мук, змушений був повернутися у місто Наумбург.

За рішенням військової  комісії був визнаний не придатним до служби. Він відновлює навчання  в університеті, вирішуючи стати на стежку викладацької діяльності. У нього відбуваться поворот долі – зустріч з відомим німецьким композитором Вагнером. Захоплюється його естетичними музичними творами, зокрема такими як «Мистецтво та революція», «Опера та драма».

У 1868 р. – Ніцше запропонували викладати на кафедрі грецької мови та літератури при Базельському університеті. Для нього це була велика честь стати  екстраординарним професором цього закладу без захисту дисертації  та повного курсу  навчання. Перед своїм від’їздом, має намір захистити дисертацію в Лейпцігському університеті. Дисертація Ніцше  стсувалася  дослідження філософської діяльності Діогена Лаертського. Рада вирішила, що опубліковані  статті Фрідріха Ніцше повністю заміняють йому дисертацію.

У цьому ж році 23 березня  Ніцше, згідно з рішенням вченої ради, було присуджено науковий ступінь  доктора. Він доволі часто впадав у меланхолічну депресію після викладання в університеті та гімназії «Педагогіуму», єдиною його розрадою в житті був композитор Вагнер, до якого  філософ  постіно прагнув при будь –якій нагоді. У Ніцше була викликана відраза до філології та науки вцілому. У своєму есе, філософ писав, що мета науки полягає у знищенні світу, тому що такий процес відбувається у Греції. Завдання мистецтва полягало у знищенні  держави, що власне і відбувлося з Грецією.

Подружжя Вагнерів, до яких частенько навідувався Ніцше змушене було залишити свій будинок, у зв’язку із запрошенням баварського короля. В тім доля подарувала  нового друга і соратника для Ніцше. У 1870 р. – відбувається зустріч між Ніцше і професором теології Францом Овербеком у Базелі. Вони жили поряд у будинку Шютцен – рабен, їхні погляди поділялися щодо критичного відношення до християнської церкви та розгорненої франко – німецької війни. Після хвороби, повернення в місто Базель, філософ відвідує лекції історика  Якова Буркхардта. Ніцше починає розробку історичної драми «Емпедокл», яку присвячує сицилійському лікарю та філософу V століття до нашої ери.

У вченні Емпедокла Ніцше знаходить постулат власної теорії вічного повернення.У 1872 р. – в місті Лейпцігу  зявляється перша книга Ніцше «Народження трагедії з духу музики». У цьому ж році він виступає з доповіддю про майбутнє  навчальних закладів Прусії. На ній вперше було озвучено  головну ідею Ніцше – необхідність виховання справжнього аристократичного духу, еліти та суспільства. Ніцше не виключає прагматизм  як інструментарій, який повинний бути присутнім в школах, класичних гімназіях, що дасть можливість отримати практичні знання, корисні для людини і суспільства вцілому.

Філософ стає ревним захисником німецької культури. У 1876 р.- фізичний стан філософа став поступово погіршуватись,  йому дали відпуск і можливість підлікуватись. Ніцше проводить  час на курортах у Швейцарії та Італії, уривчасто працює над новою книгою. У 1878 р. – публікує книгу, яка отримала назву «Людство, занадто людяне».

Ніцше без усіляких церемоній пориває з минулим, цінностями, античністю, християнством, Шопенгауером та Вагнером.  У цьому ж році Вагнер  пише агресивну статтю «Публіка та популірність», імені Ніцше у ній не було зазначено. У 1879 р. –  Ніцше переносить болючі фізичні страждання, різко погіршився зір. Змушений був виїхати з Базеля у Сильс – Марію.

Він  скитається по світу, спочатку в Швейцарії в літній сезон, а потім у зимовий – Північній Італії. У 1885 -1886 рр. – пише прелюдію до майбутньої філософії «По ту сторону добра і зла». У 1888 р. – було надруковано памфлет Ніцше, під час його перебування у Сільсі.

Ніцше написав два твори «Сутінки ідолів» і «Антихрист». Філософ критикує християнські церкви і тих, що називають себе християнами, проте не були ними. Він намагається протиставити  життя Ісуса Христа до трьох синоптичних Євангелій, у яких, на його думку була здійснена спроба  створення системи догм християнства у питанні негативного  відношення  до світу. У Ніцше почалися серйозні проблеми розладу психіки зимою  1889 року, потьмарювався розум, відбулося змішання усіх понять.

Перебуваючи у місті Внймарі, Ніцше застудився, почалося серйозне запалення легень. У 1900 р. – по полудні наприкінці  серпня філософ Фрідріх Ніцше помирає. Через три, тіло німецького філософа було поховано  на сімейному кладовищі  в провінційному селі Рокен, поряд  з його батьками та братом Йозефом. Під час траурної церемонії було виголошено промову німецьким істориком Куртом Брейзігом, який заявив про Ніцше як людину, яка вказала правильний шлях у нове майбутнє для всього людства.

Богдан Стрикалюк