Епіктет

07-epiktet-320-250Епіктет  народився  близько 50 року нашої ери в місті Фригія (територія Малої Азії). Є яскравим представником  стоїцизму у Стародавньому Римі. Був рабом  одного із тілохоронців римського імператора Нерона. Згідно  наказу Нерона  отримав право на свободу.

Коли  римський імператор Доміціан у 94 році  видав указ про вигнання усіх філософів з Риму,  остерігаючись небезпеки  і ризикуючи ціною власного життя, Епіктет змушений був тікати  до Нікополя на Балканські острови. У цьому місці  він створює  філософську школу. Філософ  не писав, проте проповідував своє вчення в усній формі.

Думки цього філософа вдалося записати одному із його учнів  Флавію Арріану  у таких книгах:  «Керівництво Епіктета»;  «Бесіди  та роздуми Епіктета».

 На той час все більшої популярності  і модності  серед  досвідчених  римських жителів  набував  стоїцизм, раб Епіктет  ще раніше  приходив разом із своїм господарем  послухати цікаві лекції  римського стоїка Мусонія Руфа.  Вже пізніше  стоїцизм Мусонія  сильно вплине на подальшу філософську діяльність, погляди   Епіктета і визначить  його місце у римській філософії.

Слід зауважити, що Епіктет  проповідував і вів убогий спосіб життя  філософа – кініка. Спав на лаві, підстеленій  солом’яній  підстилці. Тому особистий приклад для кожного був для Епіктета важливіший  навіть за теорію, яку  найчастіше проповідує  філософ.  Тоді як стоїцизм  намагається звести філософію до етики,  то така тенденція у  Епіктета  отримує логічне закінчення.

Як видно буде вже пізніше, Епіктет  не відкидає, а навпаки приймає  позицію стоїцизму щодо поділу філософії на фізику, логіку, етику. Епіктет надає великого значення для етики. На його думку   фізика та логіка  є допоміжними для самої етики. Головною для філософа виступає етика, тоді як фізика немає ніякого значення.

Для Епіктета достатньо знати  сутність  добра  і зла, міру любові, ненависті, захоплення та відрази,  а те чи з атомів, геометрії, вогню або ж із землі створена матерія цього Всесвіту його практично не цікавило.

В логіці, Епіктетом визнавалася  віра та благоговіння   як два добродійства, необхідні для людини.  У фізиці  він намагається захистити  тезу стоїків, що світ постає  у всій своїй красі  як один  із розумних космічних  держав, цілісність, що в першу чергу наділена особливою властивістю – божественністю.

В етиці, Епіктет  робить спробу захистити  положення про підкорення людської волі  богам, самій долі. Саме цьому, на думку Епіктета і повинна навчати сама філософія.

Людині ж властиво розрізняти  речі, що знаходяться під її владою, а також такі, що цілковито не залежать від неї. Бо у людській владі перебувають думки, бажання, прагнення, захоплення і відхилення, тобто  дії  людини.  Проте наше тіло не повністю підпорядковане нам, в тому числі як власність, слава, слова, різні чини. В кінцевому результаті їх не можна назвати  діями. Таким чином, усе, що знаходиться під владою людини  від природи є вільним, не має ані перешкод, якихось утиснень. А те, що не є під нашою владою – слабке, що піддається  різним перешкодам. Може в один прекрасний момент бути віднято від людей.

Епітет висуває ідею свободи людини, яка залежить від неї самої у дотриманні  етичних норм. В тім свобода Епіктета  зводиться до іншої свободи – терпіння та стримання. Тому людини варто змінити  своє відношення до речей, бо  змінити  події  їй не в силі.

Епіктет як ми бачимо  стоїть на дуже чіткій позиції  примирення людської  долі з порядком речей у світі, притримуючись етичної установки.

Філософ  Епіктет  прожив  чималий час, намагаючись зрушити  усі  людські проблеми в площину етики. Тим самим  він  підвищив свій авторитет  у римському суспільстві,  формуючи у ньому не лише культуру, а й суспільну мораль.

Епіктет  помирає у 138  році  в  місті Епір, розташованому  в Нікополі.

Богдан Стрикалюк