Історія філософії        07 Грудня 2016        232         Прокоментуй!

Два Світи

Так як моя ціль – реконструкція  прикладного значення символів і їх філософії, то у даній статті буде приведено  трактування символа – тризуб, суті його третього середнього елемента, з яким пов’язана доктрина двох Світів.

Отже. В тісній кельї, яка нагадувала скоріше кам’яний мішок ніж людське житло, перед вузьким віконцем у товстій стіні за невеликим грубим столом сидів згорблений монах. Скрипучим гусячим пером він старанно переписував старі манускрипти в одну книгу. Перша книга Моісеєва. Буття – вивела його ще тверда рука.

  1. На початку сотворив Бог небо і землю.
  2. Земля ж була безвидна і пуста і тьма над безоднею; і Дух Божий носився над водою.
  3. І сказав Бог: хай буде світло. І стало світло.
  4. І побачив Бог світло, що воно хороше і відділив Бог світло від тьми.

Все це доволі знайоме, але уявіть собі іншу ситуацію: та ж сцена, та ж дійова особа, що старанно переписує манускрипти, і той же заголовок – Перша книга Моісеєва. Буття. Але на цей раз щось дивне виписує перо монаха, вроді те саме, але не зовсім.

  1. На початку сотворив Бог землю і небо.
  2. Небо ж було безвидне і пусте і світло над безоднею; і Дух Божий носився над водою.
  3. І сказав Бог: хай буде тьма. І стала тьма.
  4. І побачив Бог тьму, що вона хороша і відділив Бог тьму від світла.

Хтось скаже, що автор просто переставив слова навпаки в уривку тексту. Так, слова поставлені протилежні, але не просто так. Інших обурить, що Бог створив тьму і знайшов це добрим. Але. Але. Не потрібно демонізувати тьму. Як випливає з першого фрагменту тексту Буття, Бог спочатку створив тьму( про що явно хтось не хотів писати) перед світлом, а вже потім світло і, розділивши їх між собою, він залишив їх обох. Виявляється і тьма і світло важливі, кожне по собі, для Бога.

Давайте розглянемо, приблизно, що таке світло і тьма. Для цього спочатку я приведу цікавий текст В. Щербакова з книги «Тайны эры Водолея».

ЧЕРНЫЙ ЛУЧ

«Интересное сообщение передал мне С. Ахметов, писатель, кандидат геолого-минералогических наук. Не берусь высказать свою догадку. Не исключено, что эффект таинственного черного луча действительно имеет место, а не является ошибкой наблюдения.  Представляю на суд читателя сообщение С. Ахметова.

“Эта в полном смысле “темная” история произошла в Лондонской королевской ассоциации и до сих пор не получила удовлетворительного объяснения. Английский журнал “New Scientist” опубликовал в апрельском номере за 1982 год небольшую статью, которая привела физиков в смятение. Было выдвинуто множество рабочих гипотез, но ни одна из них не стала теорией. С тех пор прошло около десяти лет. Интерес к сенсации, не подкрепленный новыми фактами, угас. Ученые молчат. Скорее всего сообщение журнала “New Scientist” было первоапрельской шуткой (но это серьезное научное издание!), однако не исключено, что работы засекретили. В связи с этим мы решили обнародовать некоторые детали, которые узнали от членов делегации Великобритании на Международном конгрессе кристаллографов.

Все началось с того, что в одном из залов Лондонской королевской ассоциации, в котором стоял демонстрационный аппарат по использованию лазерного луча (именно так он назван в журнальной статье), затеяли ремонт. Работы носили, скорее, косметический характер, поэтому лазер достаточно было зачехлить. Однако то ли чехол распоролся по шву, то ли лаборанты его куда-то задевали (как видите, не только у нас бывают подобные накладки), но прикрыть довольно громоздкий аппарат оказалось нечем. Тогда научный сотрудник Королевской ассоциации доктор Грей попросил лаборантов Джудит Дакнесс и Уолтера Блэка демонтировать прибор и упаковать в ящики.

В тот день доктор Грей… работал в своем кабинете на втором этаже. Вдруг дверь без стука распахнулась, и влетел запыхавшийся Уолтер. Срывающимся голосом он попросил шефа спуститься к лазеру. Доктор Грей подумал, что лаборанты уронили аппарат, однако ничего не сказал и поспешил вниз. Зал имел нерабочий вид, кое-где стояли зачехленные приборы. Демонстрационный аппарат по использованию лазерного луча был частично демонтирован. Подле него стояла растерянная Джудит.

– Что стряслось? – спокойным голосом спросил доктор Грей.

Не говоря ни слова, Уолтер сделал загадочное лицо и щелкнул тумблером. Однако ничего не произошло. То есть, конечно, аппарат загудел, зажглись лампы накачки, тонкий луч розового цвета протянулся через всю комнату и уперся в облупившуюся стену (рабочим телом в лазере служил кристалл искусственного иттриево-алюминиевого граната, легированный оксидом эрбия). В луче лазерного света вспыхивали и гасли пылинки. Но и только.

– Шутники. – Доктор Грей покачал головой. – Решили порадовать меня исправно работающим аппаратом?

Уолтер пытался что-то сказать, но от крайнего изумления только пучил глаза и брызгал слюной.

– Джудит, прошу вас, – пригласил доктор Грей, Джудит была удивлена не меньше Уолтера. Тем не менее она нашла в себе силы, чтобы произнести:

– Шеф, дело в том, что мы начали демонтаж аппарата.

– Это я вижу.

– Я попросила Уолтера посмотреть – отключен ли прибор от сети. Уолтер поленился пойти к рубильнику и включил тумблер. Аппарат заработал. Вот как сейчас. – Джудит глубоко вздохнула. – Но когда Уолтер попытался выключить тумблер, лазерный луч из розового сделался черным…

– Что-что?

– Да, луч света стал черным, – твердо сказала Джудит. – Как уголь, как сажа, как грифель карандаша. Как и сейчас, он упирался в стену, но был черного цвета.

– Ребята, надеюсь, вы здоровы?

– Шеф, клянусь, все было так, как рассказывает Джу. – Это наконец обрел дар речи Уолтер.

– Что вы сделали дальше?

– Я выключил аппарат и побежал за вами.

– Почему же сейчас нет вашего черного луча? Джудит и Уолтер переглянулись и одновременно пожали плечами.

Доктор Грей хотел рассердиться, но удержался. Его положение научного сотрудника Королевской ассоциации, манеры джентльмена и дистанция, которую он установил между собой и студентами, не допускали каких бы то ни было фамильярностей. Значит, или Джудит с Уолтером одновременно сошли с ума, или они действительно наблюдали некий феномен. Шеф прошел вдоль тонкого розового луча и остановился против стенки.

– Вы перемещали аппарат? – спросил он громко.

– Нет.

Доктор Грей сдвинул очки на лоб и принялся рассматривать стенку со всевозрастающим удивлением. Место, в которое упирался лазерный луч, было абсолютно черным. Аккуратный черный кружок, с четкими границами. Судя по всему, это была не краска или сажа – сами белила, которыми была выкрашена стена, стали черными. Доктор Грей попросил выключить аппарат и потер черный кружок пальцем – тот не пачкался. Тогда он похлопал по карманам, вытащил ключи и поскреб ими стенку. Белила отслоились, и на ладонь упал небольшой кусок, изогнутый как стружка. С одной стороны на нем чернел кружочек, другая сторона не имела видимых изменений.

Засунув руки в карманы, доктор Грей медленно вернулся к аппарату и обошел его. В двух местах кожух был снят, несколько призм и конденсорных линз находились в своих коробках. Кроме них на столе лежали монтировочные ключи и крестообразные отвертки. Между тем Уолтер, что-то бурча под нос, начал щелкать тумблером. Розовый шнур то натягивался между стеной и аппаратом, то исчезал.

– Прошу вас перестать!

Но лаборант продолжал щелкать и вдруг завопил:

– Смотрите!

Доктор Грей и Джудит вздрогнули. Аппарат гудел в другой тональности, из него тянулся тонкий шнур совершенно черного цвета. Он был виден так же отчетливо, как черная кошка на снегу. Когда траектории пылинок, плавающих в воздухе, пересекались с ним, они вспыхивали черным огнем (как ни дико звучит это словосочетание).

– Что вы сделали?

– Он почернел на “вчера”! – прошептал Уолтер.

– Как вы сказали? Почернел на вчера?

– Я пел “Вчера” и щелкал тумблером, луч все время был розовым, а на “вчера” почернел.

– Перестаньте молоть чепуху! – вскипел доктор Грей. – Объясните толком.

– Кажется, я понимаю, – вмешалась Джудит.

– Ну?

– У группы “Битлз” есть песня “Вчера”. Видимо, Уолтер напевал ее и в такт щелкал выключателем. На слове “вчера” луч почернел.

– Так это было? – спросил доктор Грей.

Уолтер кивнул головой и выключил аппарат. Шеф бросился к нему с криком “стойте”, но не успел.

– Что вы наделали!

Однако лаборант снова щелкнул тумблером и запел:

Я вчера

Был уверен, что любовь игра,

Но однажды настает пора

Поверить только во вчера.

(Перевод Ю.Буркина)

Он щелкал выключателем, отбивая такт песни, розовый луч то гас, то возникал и на слове “вчера” стал вдруг черным.

– Вот видите! – торжествующе закричал Уолтер.

– А ну-ка еще разок! – потребовал шеф.

Снова прозвучала знаменитая песня битлов, сопровождаемая ритмичным пощелкиванием тумблера. В искомый момент аппарат изменил тональность гудения и зажег черный свет.

– Седьмое включение, – пробормотал доктор Грей. – Любопытно… Так, теперь попытаемся исследовать этот чертов феномен.

Оказалось, что луч прерывается, если на его пути поставить любую, даже самую тонкую, преграду. Если эту преграду-экран подержать несколько секунд (более десяти), то на ней появляется четкое черное пятнышко, нисколько не похожее на обугленный материал. “Тьма осязаемая”, – вспомнила Джудит одну из египетских казней, описанную в Библии. При медленном перемещении экрана пятнышко превращалось в линию. Уолтер даже сообразил вывести на листе бумаги свои инициалы – “W.B.”.

Черный кружок образовывался на всех металлических предметах, которые оказались под руками: на двухпенсовой монетке, на железе, меди, платине и серебре. Обручальное кольцо также подверглось проверке. При этом доктор Грей почувствовал, что оно стало значительно холоднее. Сквозь плоскопараллельное стекло черный луч проходил без изменения, а вот некоторые линзы (в журнале не указано – какие) перекрашивали его в розовый цвет. В трехгранной призме луч не преломлялся, от зеркала не отражался. В этих средах происходило полное поглощение черного луча. Для дальнейших экспериментов Джудит принесла несколько прозрачных кристаллов и пробирки с различными жидкостями.

– Что такое свет? – спросил вдруг доктор Грей. Лаборанты переглянулись.

– Поток фотонов, – нерешительно сказал Уолтер.

– Или электромагнитные колебания, – подхватила Джудит.

– С некоторыми допусками правильно, – кивнул шеф. – А что такое тьма?

– Отсутствие света.

– “Земля же была безвидна и пуста, – процитировал Уолтер, – и тьма над бездною, и Дух Божий носился над водою. И сказал Бог: да будет свет. И стал свет. И увидел Бог свет, что он хорош, и отделил Бог свет от тьмы”.

– Следовательно, – продолжал доктор Грей, не обращая внимания на лаборанта, – данный лазерный аппарат при отсутствии некоторых деталей, которые вы размонтировали, “выталкивает”, если можно так выразиться, свет. При этом образуется участок пространства, в котором нет ни фотонов, ни электромагнитных колебаний. Чушь какая-то!..»

Отже перше, що прийшло на ум фізику, тьма – це ділянка простору де повністю відсутні фотони світла і електромагнітні коливання. Але слід замітити, що природа світла має як корпускулярну, так і хвильову природу. Можна напевно сказати по іншому, що це – активність, вібрації, рух – активованість. Саме активність і створює  світло, несе енергію, яка діючи на наш зір, визиває  його ефект.

Тоді демонічна тьма – це пасивність, інертність, нерухомість. Чорний промінь лазера – це область пасивності. Не виштовхування фотонів світла чи електромагнітних хвиль, а припинення їх активності чи активності чогось, що є їх підґрунтям.

Тьма і світло є протилежностями, доповнюючими ознаками яких є теж протилежні принципи: пасивність і активність і не тільки. То чому спочатку Бог створив тьму, а вже потім світло і чи рівнозначне це протилежному: Бог спочатку створив світло, а потім тьму і знайшов, що тьма – це добре. Скажу наперед. Два протилежні один одному фрагменти тексту відображають «творіння» двох протилежних Світів: Світ і Антисвіт. Зараз, за сучасним розвитком науки мікросвіту, нікого не дивує існування електрона і його протилежності – позитрона. Тобто нікого не здивуєш існуванням антиматерії. Якщо так, то чому дивуватись існуванню антисвіту дзеркального нам, але протилежного по знаку. Світу іншої протилежності. Ясно, що фізики так далеко у своїх твердженнях не заходять, тільки фантасти. Їм потрібно наочно переконатись, щоб стверджувати, що він існує. А от древні символи і їх філософія прямо про це говорять. Якщо їх відповідно інтерпретувати. Говорять задовго (можливо десятки тисяч років) до відкриття квантового світу і антиматерії.

Чому Богу потрібні тьма і світло? Бо без один одного вони не існують, як не існує активність без пасивності. Візьміть тьму. Уявіть себе  у темній кімнаті, настільки темній, що ви не можете навіть уявити її розміри. Вона здається безмежною. Що конкретного може виразити собою сама по собі тьма? Нічого – нічого конкретного.

Тепер помістіть себе у сліпучу білу кімнату. Все біле. Ефект буде той же, що і з чорною. Кімната – безмежність. Нічого конкретного.

А тепер до чорного добавляйте поступово біле. Спочатку невиразно, але згодом все сильніше будуть проступати певні обриси предметів кімнати, стіни; і чим більше буде світла, тим вони ставатимуть чіткішими. Коли величини світла і тьми урівноважаться все стане максимально контрастним і виявиться, що це не безмежність, а навіть досить обмежена кімната. Тому Бог побачив, що світло – це добре і відділив світло від тьми і розділив порівну і залишив їх обох.

Те саме проробіть і з білою кімнатою. Добавляючи чорне, ви поступово досягнете того ж ефекту, що і з чорнотою. Все стане чітким і контрастним. Тому Бог побачив, що тьма – це добре і відділив тьму від світла.

Дві протилежності, які одна без одної нічого не варті, нічого не створюють і навіть не існують одна без одної.

Як випливає з вище сказаного, «початки» рівнозначні, що із тьми, що із світла. То чому вони створюють Світ і Антисвіт? Справа у тому, що у кожному із світів є своя домінанта, свого роду знак світу. У нас домінантою виступає світло, а у протилежному Світі домінантою є – тьма. 11Тому «початком» нашого світу є тьма, тоді протилежного – світло. У відповідності до цього, фрагмент з Буття вміщає древній, досить вже неясний, неповний уривок знання. Це знання про негатив-дзеркало, що і є істинною  «реальністю» кожного із Світів.  Але щоб у цьому розібратись, потрібно розглянути сутність і взаємне відношення протилежностей. Потрібно звернутись до відомого символа релігій – півмісяця. Цей символ – яскрава і наглядна демонстрація суті протилежностей. Це сама найпростіша асоціація яку він визиває. Його прикладне значення – нести у собі і собою цю інформацію, яку досить легко виявити. Півмісяць, а може просте і очевидне з любої точки зору: впадина і випуклість. Дві явні протилежності. У попередніх статтях вже було сказано, що символи, які несуть безпосереднє знання, повинні визивати  очевидні асоціації, але не пов’язані з буденщиною, а з певним рівнем знань.

Так як це є реконструкція значень символів, то кожен може взяти у ній участь. Можливо хтось підмітить те, що пропустив автор чи зможе це висловити чіткіше і повніше. Отже характеристика протилежностей.

Протилежності нероздільні між собою і взаємно пов’язані.

Кожна є завершеною і досконалою як така – є домінантою у своїй області.

Є обмежувачами одна одної.

Визначають, обумовлюють одна одну:  немає однієї – немає іншої.

Є відсутністю одна одної: там, де випуклість – відсутня впадина; де впадина – відсутня випуклість.

Знаходяться в різних областях(можна сказати навіть вимірах); мають спільну між собою межу, але не є тотожні.

Очевидно не створюють і не можуть створити ніякого синтезу – щось якісно інше ніж вони є обоє.

Вони сковують тенденції своїх чистих принципів, якими вони є (випуклість і впадина) до своєї  подальшої пролонгації і через це перебувають у рівновазі між собою.

Таким чином вони накидають одна одній свої властивості, які одночасно є межами кожної і які  являють собою – ніщо себе – відсутність себе, що є мінімум протилежного, але які здійснюють максимальний вплив на іншу.

Входять одна в одну як через спільну межу, так і в якості – ніщо іншої – відсутності іншої,  у відповідності формулі завершеного і досконалого. І це входження не заперечує принцип досконалості, а  навпаки, підкреслює його – є його визначальним чинником і випливає з даного принципу.

Очевидно, вони не борються між собою; не заперечують одна одну, а знаходяться у гармонії.

Суть існування пари – проявлення одна одної, проявлення своїх властивостей, перехід в область конкретики, в буття себе.

Щоб простіше сприймати протилежності, можна опуститись до рівня буденного прикладу символу – тарілка, що – по суті – він і являє собою. Тоді буде досить очевидними  характеристики, що приведені вище. Ще добавлю, що вони  не протистоять одна одній і не створюють якогось синтезу. Досить важко уявити, що впадина і випуклість тарілки у взаємній боротьбі протиріч створюють синтез і потім цей синтез знову розпадається на протилежності, тобто впадина і опуклість, які є нероздільні, створюють щось якісно третє (хіба що – миска, чи глечик).  Як би це виглядало: боротьба між собою і заперечення одна одної. Дно тарілки заперечувало б свою зовнішню сторону.

З цих характеристик протилежностей випливає досить цікава деталь. Якщо дивитись на впадину, то не можна побачити випуклості. Вона знаходиться ніби у іншому вимірі. Те саме можна сказати і про випуклість. Тепер впадина знаходиться у іншому вимірі і недосяжна для зору. Тому, очевидно, що не можна ніяким чином їх розділити і помістити рядом саме у силу їх нероздільності. Приклад тарілки є наочним. І філософія скаже те саме, якщо мати на увазі, що кожна з них є домінантою у своїй області – абсолютною довершеністю, а двох абсолютностей поруч не може бути. Але тим не менше, у нашій реальності присутні обидві протилежності, як завершені і досконалі. Таке їх положення явно протирічить  взаємовідносинам між ними, суті їх стану.

У квантовій картині мікросвіту мікроелементи ведуть себе і як хвиля, що є – неперервність, суцільність і як частики, що є – перервність і дискретність. Обидва стани, з  до квантових поглядів, вступають у протиріччя один до одного. Тому спочатку між фізиками, які відстоювали кожен свою точку бачення явищ мікросвіту опираючись на експерименти і точну математику, точилася непримирима боротьба: хвиля-поле – чи дискретність-частинка. Тільки принцип доповнення Нільса Бора дещо примирив протилежних опонентів. Бор висловив думку, що обидві картини доповнюють одна одну, а не є явищами, що виключають чи заперечують одна одну і тому квантові процеси потрібно описувати  як з позиції хвилі, так і з позиції корпускули. Отже неможливе виявилось  фактом фізики мікросвіту: дві протилежні досконалі властивості існують поряд.

Перший крок, зроблений Бором під тиском фактів мікросвіту, досить важливий – доповнення, але не зовсім вірний Чому? Бо важко уявити, що випукла сторона тарілки «доповнює» її дно. У цій формулі обидві протилежності є ніби додаток до чогось іншого – третього, що не є кожною з протилежностей, але проявляє себе з двох протилежних сторін, точніше фіксується дослідами. І з   цим  неохоче, але неминуче потрібно рахуватись. Але це не додаток, а самостійні гравці мікросвіту(протилежності), які спричиняють його дуалізм, але разом з тим і цілісність його картини.

Проблема дуалізму мікросвіту так і не була вирішена до нашого часу. Причиною може бути неповна картина суті протилежностей чи відсутність такої у сучасній філософії. Упевнений, що вона не носить того характеру розгляду їх, ні тих характеристик, що  приведені у даній статті.

Не допомогла вирішити це і  діалектика німецького філософа Гегеля. Віна базується на певній  парадигмі: дві протилежності вступають у взаємну боротьбу через протиріччя одне до одного і результатом цього є щось якісно інше, відмінне від двох протилежностей, якась цілісність, яка потім сама поступово розпадається на нові протилежності, які знову створюють щось інше і т.д.. Вже писалось, що важко уявити «боротьбу» між дном тарілки і її випуклою стороною і імовірний їх синтез, який би відрізнявся якісно від них самих.  Крім того, утворене третє має бути завершеним і обмеженим, що є умовою його існування. Але завершене не існує без своєї протилежності. Саме умова завершеності є умовою  існування пари протилежностей, а пара протилежностей не створює іншу пару, а тільки себе. Тому пара не може створювати ніякого синтезу третього. Через це, можливо, діалектика Гегеля і не принесла ніякої користі квантовій фізиці, хоч це мала бути її пряма задача,  бо  вона має справу з протилежностями, їх взаємодією. Тим не менше, ніхто нею не скористався, а навпаки, принцип Бора прямо відкидає взаємну боротьбу   між собою і взаємне заперечення протилежностей, а вносить тезис про їх доповнення одна одною, по суті їх співіснування.

Суть пари протилежностей – проявлення одна одної, проявлення своїх властивостей чи принципів, перехід в область конкретики, об’єктності – в буття себе. Протилежності не тільки не втрачають себе, а навпаки здобувають свою абсолютну довершеність, правда у парі з відносністю – відносно одна одної. Єдине, що вони втрачають, є чиста абсолютність, яка взагалі є не існування – небуття – тло.

Дуалізм не є новиною сучасних релігійних систем. Досить згадати негативного персонажа догматичного християнства у який церковники вірять, мабуть, більше ніж у самого Бога. Дійшов дуалізм до нас і з часів древніх релігій і його формула, що одне є у собі – два. Як на мене, то очевидним символом, який відображає ідею дуалізму є символ – тілець.

12

Коло, як щось єдине, розпадається на дві протилежності. Як бачимо, пів коло тут займає своє законне  місце. Колу, у символі пара, належить роль обмеженого тла, як першооснови – підґрунтя Світу, яке з категорії – ніщо в конкретності переходить у обмежену конкретність, а так як воно вміщає у собі всю гаму потенційних протилежностей, то саме через обмежене тло вони і реалізуються самі як конкретності. Саме тло теж має свою протилежність. Так як воно є – ніщо в конкретності, то його протилежністю є – конкретність. Таким чином тло стає неконкретною конкретністю, або конкретною неконкретністю і у такому амплуа лежить у основі квантової картини світу.

Але вернемось до символу – тілець. Можна сказати, що це не є завершений символ. Йому не вистачає ще третього елемента. Третій елемент є центральним вже не пари, а тризуба, у якого трансформується пара. Він являє собою властивість кожної протилежності бути негативом-дзеркалом для іншої. Вони входять одна в одну, мають спільну границю, вони є віддзеркаленням одна одної, але віддзеркаленням протилежним – негативним,  а так як обидві з них є таким дзеркалом, то  маємо два окремих екрани, де кожна з низ створює «свою» реальність.  Звідси два протилежні Світи, а символ – тілець тепер переходить з тваринної іпостасі до більш абстрактної форми – тризуб, а то вийшов би дивний тілець з трьома рогами, що очевидно свідчить проти примітивної асоціації символа пари з тільцем.

Але лишається ще питання присутності поряд обох протилежностей на екранах-негативах-реальностях, що є необхідною умовою поставання буття речей, пам’ятаєте – кожна протилежність, одно осібно сама, не здатна нічого «створити» чи точніше – проявити. Самі протилежності містять у собі вирішення цієї проблеми. Кожна з них є завершеною і довершеною у собі. Саме цей принцип, що з одного боку заперечує присутність обох поряд, з іншого є умовою цієї присутності, але тільки при  відображенні у негативі-екрані. Вважаю, що тільки відображення може виконати умову присутності двох протилежних довершеностей в одному вимірі і поряд, як у чомусь нейтральному, у якому вони втрачають свою одно осібність існування. Можна провести приблизний експеримент перед звичайним дзеркалом. Взяти тарілку, велике і одне мале дзеркало і розташувати їх у такому порядку: мале дзеркало – тарілка – велике дзеркало. Якщо дещо нахилити мале дзеркало, то у великому дзеркалі буде одночасно два зображення: одне – зовнішня сторона тарілки, друге – внутрішня сторона. Обидва рядом.  Очевидно,  що це є груба аналогія, але все-таки вона дає певне уявлення про проблему. На думку про негативи-дзеркала наштовхує і грецький міф про Персея. Три горгони! В очі одної з них – горгони Медузи – не можна дивитись, інакше плоть стане каменем – протилежністю собі. Але уявіть, що Персей має подвійну природу: себе і не себе у собі. Припустимо він має плоть і камінь як рівноправні свої складові своєї сутності. У такому випадку очі горгони Медузи йому не зашкодять. Плоть і камінь поміняються місцями, але його особистість від цього не зміниться, тільки він, умовно кажучи, поміняє свій знак.  Виходить подвійна природа гарантує збереження оригіналу у негативі. Чи мають протилежності таку подвійну природу? Так, вони її мають. Подвійна природа їх випливає саме з принципу довершеності. Досить таки парадоксальному принципу. Парадоксальному тому, що сам принцип вимагає завершеної зібраності чогось у собі: ніщо з себе не може бути поза собою. Довершеним є те, до якого нічого з нього не можна добавити, щоб збільшило б його довершеність. А це вимагає чистоти себе – себе без сторонніх не-себе домішок. Якщо є щось стороннє, то не все себе є у собі. Але у відповідності до цього випливає і інша умова: відсутність у собі себе яке можна відняти. Ніщо себе не можна відняти, інакше порушиться принцип довершеного,але саме ці умови: ніщо поза собою додати; ніщо у собі з себе відняти – є жорсткими умовами існування іншої протилежності.  Протилежність, у такому випадку, є відсутністю іншої – ніщо іншої, але будучи і ззовні і всередині, і входячи таким чином у іншу, вона ніяк не порушує довершеність, бо це є умова існування  самої довершеності. Таким чином вирішується парадокс довершеного: воно є чистим у собі і, одночасно вміщає у собі інше, без якого воно не може бути чстим.  (Формула довершеності відома ще з часів Аристотеля і Платона і, досить дивно і незбагненно, що  вона була проігнорована). 

Отже кожна протилежність має у собі іншу у якості ніщо себе, тобто вона є подвійної природи. Саме це дає можливість проявитись у негативі-дзеркалі двом протилежностям у одному і тому ж вимірі: відображення себе і не себе одночасно.

14

Символ, що відображає картину у негативі-дзеркалі є – інь-янь з присутніми у ньому домінантами обох  протилежностей і їх мінімумами, що виходять, по суті, з ніщо. Дві довершені протилежності в одному цілому і як одне ціле. Процес відображення вже носить характер певної послідовності, що очевидно випливає з рядків Буття Біблії. «2. Земля ж була безвидна і пуста і тьма над безоднею;…». Тьма вже існує. Домінанта Світу відображається першою. «Потім» іде поступове проявлення світла. «3. І сказав Бог: хай буде світло. І стало світло.». Але це не Божа примха, а об’єктивний процес. Світло зі свого мінімуму виростає до рівня, де воно може бути назване таким, що  демонструє інь-янь.

Якщо керуватись даною картиною, то  основою нашого Світу є Світло, бо у відповідності до книги Буття, спочатку була тьма – негатив світла – про створення якої Богом сором’язливо мовчать її рядки. Зате у іншому Світі і інших рядках, можливо, урочисто прописано: Бог спочатку створив Світло, чисте і непорочне, а тьма стала вадою Світла через вічний персонаж, що так вдало порушує все чисте створене Богом і при тому не відає ніхто з цих людей (вже давним давно забуто старе знання), що основою їх Світу є – тьма. Але не має у цій парі нічого з того, що їй приписує людське марнославство і невігластво – ні хорошого, ні поганого. Це пара протилежностей, які не існують одна без одної.

Олександр Білий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook