Пропонуємо Вашій увазі проповідь Слова Божого на день Святої Пасхи Господньої.
Текстом до проповіді послужить нам Слово Боже записане у Євангелії від св. Марка, розділ шістнадцятий, вірші з першого по шостий. Уважаймо!
«Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей? А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий… І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони… А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були.»
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
Шановні брати та сестри, усі читачі порталу! Радий Вас вітати з Великим торжеством, славною перемогою Добра над злом, Світла над темрявою. Велику славу та одвічну радість усім приніс Спаситель світу Ісус Христос Своїм воскресінням; проявив свою божественну любов та доброту до кожної людини на землі. Нехай перед Його святим Іменем схилиться кожен нарід, у серцях запалає той вогник одвічної радості, любові та миру один до одного.
Саме цю радість святкуємо ми згадуючи та переживаючи події, які історичною лінією стають щоразу далекими від нас. Але свята Євангелія, правдиве та живе Слово Боже, роблять цю подію живою, діючою тут і зараз. Кожне християнське серце співпереживає те, що переживали одного недільного дня жінки, які рано-вранці поспішали до гробу, щоб віддати останню пошану великому Чоловікові. Можна лише уявити, що коїлось у їхніх серцях в той момент. Був Такий сильний у справах та Слові, мудрості якої ніхто не міг описати і зрозуміти звідки вона. Ні євреї, ні язичники, не розуміли, чому Йому [Ісусу Христу] вдавалось щоразу виходити «сухим із води», особливо коли фарисеї і книжники зухвало та цинічно намагались «зловити Його в слові». Мало те, що простив блудливу жінку, та ще й вказав з усієї доброти та всього піклування на гріхи кожного обвинувача. Звідки ж отримати таку мудрість? Звідки вона походить? Це риторичне запитання, яке в ці святкові дні повинно нас змусити оглянути самих себе. Бо ж ми, робимо усе, здавалось правильно: на всеночній святій Службі були, у хаті напередодні свята прибрали, паску спекли, яйця пофарбували, все освятили, і здається, чи потрібно ще щось до цього. Як би кожен із нас, живучи в Україні, або в іншій країні, хто читає цю проповідь, побачив наживо постать Самого Христа в цей день, подумаймо: як би Він подивився на нас? Як саме Його Святі очі та Його любов могли б подивитись на нас в сьогоднішнє свято, на наші родини та сім’ї, в яких, не зважаючи на кризу в країні, не присутня криза на пасхальному столі, але так як ніколи відчутна в душах. Куди поділась теплота в серцях і любов один до одного? Куди зникла довіра? Чому колись в нас, в українських сім’ях, можна було так тепло і затишно родичатись, вітати усіх приходьків та подорожніх, ділитись шматком хліба ні про що не жалкуючи? Що змінилось з тих пір, коли в добу свободи обирати, робити кроки вільно та невимушено, ми обираємо речі, які гублять нас самих?
Воскресіння Христа – це Слово Боже, яке сьогодні є Божим закликом відгукнутись на дотик Божий до нашої душі. Цей дотик кличе нас побачити свою душу, нашого ближнього. Це дотик Бога, який бажає актуалізувати для нас Христа не лише раз на рік, коли свято, але кожного дня нашого життя. Христос не раз на свято, не один раз, коли похрестили, не один раз, коли повінчали, або вкінці з домовиною понесли до церкви, але щоденне життя та кроки віри. В часи, коли пустують людські серця, що підпадають під скепсис, нігілізм сучасного буття, коли люди захлинаються від перенасичення інформаційного простору, політичної нестабільності та брехні, Христос пропонує Самого Себе таким людям. Він воскрес не для того, щоб в Україні було три дні вихідних, не для того, щоб це стало приводом для вживання оковитої та гріховних дій, а щоб всім серцем повірити, що у всій Своїй повноті, Син Божий прагне замешкати в людських серцях!
Давайте з вами, повернемось до нашого євангельського читання. Жінки йдуть до гробу рано-вранці, щоб дорогоцінним миром помазати Тіло Господа та Спасителя. Цей крок показує їх любов та шану до Ісуса, якого вони особисто знали, бачили учнів з Ним. Вони були свідками великої дії Божого Царства, яке прийшло через Сина Божого. Ці жінки, як і учні, так і решта люду бачили по Його вчинкам, що Ісус не просто Син Йосипа та Марії. Никодим, начальник з фарисеїв погодився, що ніхто таких справ не чинитиме, коли з цією людиною не буде Бог. Хто б міг подумати, що такого Сильного Пророка, з добротою та покорою, з Яким був Бог, чекатиме мученицька смерть на хресті? Чи думали Ви, брати і сестри, чому праведний Чоловік так тяжко вмирав? От якби був з Ним Бог, то мабуть не спіткала Його така доля. Це наші думки, людей недосконалих, які живуть потоками власного егоїзму, і вважають самих себе самодостатніми в усьому. Св. ап. Петро навіть казав: «Господи, нехай не станеться цього Тобі». Іншими словами, нехай Спаситель світу не тільки не вмиратиме за гріхи людства, але й навіть за Петрові гріхи. Цю думку розділяє і по нині багато хто. Особисто чув: «А навіщо приходив Христос? А може я цього не хотів?» Така людина не знає ні гніву Божого, ні самого себе, ні свого призначення на землі. Така людина навіть не уявляє скільки разів грішить, помиляється, а Божа любов над нею продовжується. Але, як це не звучить парадоксально, Син Божий впершу чергу прийшов на землю до таких людей!
Був час, коли ті, хто ходили з Христом в одну мить розбіглись, і не стало їх. Навіть Петро, якого Ісус назвав «каменем», сильно жалкував про своє відречення. А Христос тим часом на хресті Голгофі доводив Петру, і всім людям на землі: «Я прощаю тобі, Петре», «Я полюбив Вас одвічною любов’ю». Вочевидь, що трішки більше міг вірою пройняти учень Іван, якого Церква Божа називає Богословом. Доки всі розбіглись, св. Іван залишився біля хреста. Люди кивають головою, плюють, сміються перед Святим обличчям Спасителя, усі замість того, щоб очима віри побачити велике спасіння. Замість того, щоб побачити, яку славу та силу Бог звершуватиме, скільки людей сприйняло смерть Христа за поразку. Коли молився Ісус словами: «Боже мій, Боже мій, нащо Ти покинув мене?», можливо в думках людей можна було б знайти: «Та невже? Навіть сам Бог Його покинув». Народ хитає головами, нічого не зрозуміло. Учні слідували за Христом, відмовившись від багатьох принад цього світу, і тут така фатальність. Вони абсолютно забули про те, що Він казав про Своє воскресіння з мертвих. Він ще при житті казав учням про це. Але десь підсвідомо, чи то людські прагнення, чи небажання слухати цих слів або ж вдаючись до логічних міркувань, так чи інакше, найважливіше було проігноровано. Воскресла дочка Яїр, воскрес Лазар, здається, а як ще має воскреснути Син Божий?
Жінки не могли оговтатись від того, що не так давно трапилось. З тривожним самопочуттям вони йшли до гробу. Марія Магдалина, Марія Якова, Соломія бачили на власні очі смерть Христа. Вони навіть не уявляли, чим закінчиться їхня ходьба до місця скорботи. Результатом цієї ходьби стало те, що змінило раз і на завжди все їхнє життя. Дивним чином, там не тільки не було Святого Тіла Ісусового, але й усіх ознак, які свідчать, що тут хтось похований.
Свято воскресіння – це свято пустого гробу, що символізує життя. Жінки побачили відвалений великий камінь біля Ісусового гробу і ангела, який сповістив те, що сьогодні сповіщається усім нам, читачам порталу, а також усім, хто чує проповідь та слова: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого Ісуса Назарянина. Він воскрес, — нема Його тут!». Атеїсти минулого і сучасності ставлять цю Добру Звістку під сумнів. Бо ж дійсно, якщо Христа немає у гробі, то де ж Він є? Великим та видатним людям роблять меморіальні дошки, щоб усі покоління пам’ятали про них. Існують історичного значення могили, де поховані видатні люди, могили, де спочивають тіла відважних воїнів, і це очевидно. Христа могила, де Він був похований – порожня і буде такою навіки! Христос нині і повсяк час зі своїми вірними, які хочуть слідувати Спасителю і наслідувати в усьому! По вірі в Сина Божого, надію на воскресіння та життя вічне маємо ми, віруючі. Ця проповідь повинна донести цю важливу істину кожному – могилою не все завершується. Христос у слові говорить про реальне, фізичне воскресіння з мертвих. Св. ап. Павло писав, що коли Христос не воскрес, то все даремне – і віра, і проповідь. Даремним є весь зміст нашого життя. Адже коли, немає воскресіння з мертвих, то роби, що хочеш, і як хочеш. Нічого не має, нічого не відбулось, і Христос не воскрес…Подумаймо, наскільки не лише сумно, але й трагічно звучать ці слова. Бо неочікувана радість воскресіння – перемога над смертю як такою. Це перемога над нашими пороками і недоліками. Якою ж буде неймовірною радість, коли ми побачимо наших близьких та рідних, які нині спочивають. Скажіть, чи може хтось дати таку надію на таке славне та радісне майбутнє? І чи може з радістю та торжеством зустріти її свого часу людина, яка живе в ненависті та непрощенні, осудження та неповазі? Зрештою, чи може така людина і нині зустріти воскресіння Христа як належно?
Жінки почули неочікувану та радісну новину! З траурним та печальним серцем йдучи до гробу, вони почули слова про учня, якому соромно було дивитись Ісусові в очі: «…йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив». Дорогі брати і сестри! І ми сьогодні ділімось цією радісною, Благою Звісткою з кожним! Це можуть бути рідні, близькі, друзі, а може й зовсім незнайомі нам люди. Кажіть їм про Христа та Його воскресіння! Таке свято як ніколи є чудовою нагодою свідчити про це. Скільки ж у нас, серед українців, є людей зневірених, морально знедолений та стривожених! Скільки людей зневірилось в церкві, політиці, в людях!
Чимало з них шукають себе в езотериці, буддизмі, хтось починає ідентифікувати себе атеїстом, агностиком. Їхні серця так і не пізнали радості воскресіння Христового! Розкажіть про цю радість усім!
Нехай не тільки у ці святкові дні, але нехай щодня усі вірні Христові послідовники живуть Його воскресінням! Нехай серця плекають віру та любов до Бога! Нехай наші душі не стануть черствими, коли потрібна від нашого ближнього допомога та підтримка!
Проявляйте вашу турботу та піклування один про одного щодня! А Спасителю душ наших Ісусу Христу разом з Отцем Небесним та Духом Святим нехай прибуде одвічна слава на небі й на землі повіки віків! Амінь.
Євген Распопов
