В історії містичних релігійних рухів українського та російського походження відводиться хлистам як частину духовних пошуків людини поза церковною спільнотою. Одне з містичних рухів презентовані хлистами, яких в народі прозвані «шалапутами».Великою мірою їх віровчення можна ідентифікувати з синтетичними релігійними групами: культова практика досить споріднена з гностицизмом, язичництвом, православ’ям, а також ісихазмом. Історичне минуле хлистів, а також ґенеза їх виникнення – невід’ємна частина, яка тісно пов’язана з тиском офіційної російської православної церкви, а їх поява була симптоматичною і пов’язана з безпосередніми пошуками духовного життя в середовищі слов’янських народів. Без сумніву, що на формування хлистів вплинуло як російське так і західне масонство, езотерика, маніхейство в його древній практиці стяжання плоті і відкриття духу даруючи людині внутрішню свободу.
Хто ж такі «хлисти», і чому їх релігійну діяльність в історії важливо пам’ятати сучасному релігієзнавству? Згідно з однією з версій, назва «хлист» походить від слова «христ», тобто Христос, і тому послідовників інакше називали «христами», що в свою чергу вказує важливість ідеї давньоіндійської реінкарнації. Під останнім слід розуміти постать Самого Христа в новому людському вигляді. З позиції православної церкви в ті часи, вживання у назві сектантських рухів імені Христа вважалося богохульством і всіляко переслідувалося. Термін «хлист» також вживається у значенні батога, яким в екстатичному стані людина усмиряла свою плоть від всіляких пристрастей і бажань, і давала свободу своєї плоті у всіх її бажаннях, включаючи сексуальних, — з іншого боку. Тому походження назви хлистівського релігійного руху і нині є предметом для різних суперечок серед релігіє знавців.
У 1645 р в середовищі хлистів, на теренах Росії, що у Володимирській губернії, сам «Бог Саваот» вселився в тіло селянина Данила Филиповича і дарував людині нових 12 заповідей. Життя самого Филиповича сповнене таємниць і загадок. Проте варто відзначити, що самим Христом Филипович ніхто не називав. Згідно з віровченням хлистів, першим «христом» був Іван Тимофійович Суслов, який проживав в одному з сіл Нижньогородської губернії. У кожній громаді хлистів був представлений свій «христос», а також безліч пророків і пророчиць, і навіть богородиць. Вважалося, що всередині кожної людини живе божество, яке деякими екстатичними практиками пробуджується. Таке розуміння є основою, яка споріднює хлистів з елементами буддизму, більшості східних релігій, практики йоги.
Другим «христом» в громаді був презентований Прокопій Лупкін з Нижнього Новгороду. Відзначимо, що оскільки в кожній хлистівській громаді були свої пророки і пророчиці, а також «христи» та «богородиці», громади сектантів не мали чіткої субординації, тому були в своїй структурі децентралізовані. Але варто при цьому обов’язково звернути увагу, що з II пол. XVIII ст. серед хлистів виникали окремі групи, які вважали самого Христа за свого керівника. Однак такі громади були нечисельними.
Збори хлистів проводилися, як правило, в приватних будинках. Місця, де вони збиралися називалися «кораблями», на чолі яких стояв якийсь «кормчий». Останньому віддається велика пророча роль. Зміст хлистівських служб сповнені містики і загадок. Прийнято вважати, що серед хлистів засуджувалася будь яка обрядовість в Літургічному церковному сенсі, хоча, тим не менше, щонеділі відвідували православну церкву.
Богослужіння хлистів називалися радіннями (від рос. «радения»), які проводилися зазвичай у вечірній і навіть нічний час. Починали хлисти свої «радіння» зі співу духовних гімнів, які самі складали. Пісні часто писалися довільно перебуваючи при цьому в екстатичному стані. Наприкінці співу, яке переходило в лепет і незв’язне бурмотіння, люди приходили в несамовитість і починали тупотіти ногами, бити об підлогу ступні, а також танцювати, підстрибувати, складаючи коло.
Кожен, що хотів, те й співав та бурмотів. У таких «молитвах» не могло бути нічого, окрім беззв’язних звуків, які нагадували іноді навіть і дикий крик. Під час екстазу, починав виголошувати промову пророк громади, який запобігав багато неправильних вчинків, іноді просто передавав інформацію, оскільки він — сам «христос» або «богородиця» всередині. Пророцтва бували до конкретної людини, а бували й загального характеру. Траплялось і таке, коли члени релігійної групи ставали в коло і там танцювали та пророкували. Але пророцтво на таких зібраннях — не єдине, що там відбувалося. Бувало, взявшись за руки хлисти водили хоровод, а в стані критичного несамовитості не соромились впадати у «свальний гріх», під яким мались на увазі сексуальні оргії і безладні статеві зв’язки. Після цього усвідомивши, що трапилось, хлисти в знак смирення плоті могли одне одного бити батогами. У цьому сенсі означало, що оскільки, плоть підлягає пристрасним бажанням, то тільки лише практиками придушення цих бажань означало бичування самої плоті, іноді через хлист, а іноді через безладний статевий контакт. За такі дії православна церква піддавала жорсткій критиці і проти хлистів було багато санкцій з боку державної церкви.
Хлисти дотримувалися дуалістичного розуміння світу і стверджували, що людина є свого роду посередником між небом і землею. Космогонія неба, як стверджували хлисти, була тим, що створено самим Богом, земля ж — ??сатаною. Залежно від духовного способу життя, можна було досягти сьомого неба, так як на ньому живуть Св. Трійця, Богородиця, ангели разом зі святими. Як вже було згадано вище, хлисти дотримувалися точки зору про те, що у божества є властивість втілюватися в людині таким чином, як це відбувалося з усіма керманичами хлистівських груп. Особистість Святого Духа хлистами сприймається містично, а Його сходження – через екстатичні молитви. Щоб досягти рівня божественної досконалості, а також Христового втілення, то потрібно при цьому дотримуватися суворого аскетизму, тривалого посту. Дивним у віровченні хлистів поставало осудження сімейних зв’язків у статевих відносинах чоловіка і дружини. Данило Пилипович заповідав своїм послідовникам: «Не одружуйте…одружені — роздружіться» Саме погана демографія послужила вимиранню хлистів, а також актуальності віровчення.
У побутових речах хлисти не визнавали у своєму середовищі священиків, заперечували поклоніння іконам, не вірили державі, не приділяли уваги читанню будь якої літератури включаючи релігійну.
Релігійні громади, які мають хлистівське походження і схожі з багатьма такими практиками, нині можуть існувати в дуже невеликій кількості на території Росії, України, північної частини Грузії, Казахстану, Молдови. Точні дані про їх існування нині залишається відкритим. Хоча з позиції релігієзнавства рух варто інтерпретувати крізь минуле історії релігії, але тим не менше, деякі елементи віровчення хлистів притаманні в культовій практиці містичних сект, східних практик
Євген Распопов.
Яка твоя реакція?
