Тематика історії богослужінь стає все більше популярною і актуальною у наш час. Практично не усі свідчення дійшли до нас з часів епохи становлення християнства, оскільки існували не у письмовій, а усній формі. Більшість літургій, наприклад апостола Якова або ж євангеліста Марка були новизною чи пересторогою для уже встановленого візантійського типу богослужіння і не могли бути сприйняті Константинопольською церквою, оскільки у ній існував один лише чин літургії Іоана Золотоустого. Тому попередні чини літургій здійснювалися на тих визначених територіях областей, на які відповідно поширювалася ця форма богослужіння. Стає незрозумілим лише одне, чому літургії давньохристиянського зразка витіснялися константинопольською ієрархічною системою, що стало причиною непорозуміння ?Ми намагатимемось це продемонструвати в історичному ракурсі, беручи до уваги розвиток Християнської і Вселенської Церкви. Так під час проведеного собору в місті Ефесі виникли суперечки між Халдейською і Константинопольською церквами. Непорозуміння призвели до відділення від спілкування з Вселенською церквою Халдейської після Ефеського собору 431 року. Здебільшого суперечності полягали не з догматичної, а швидше політичної причини. Події розгорталися наприкінці V століття нашої ери були пов’язані з позицією несторіанців і їхньою перемогою у національній самостійності. Група консервативних несторіан зберегла три чини літургій, такі наприклад як апостолів Фадея і Марія, Несторія, Федора Мопсуєтського. Перший чин літургії належить одним із 70 – ти апостолів — Фадею Едеському та Марію Селевкійському.
Чин богослужіння було укладено на межі IV — V століть після Різдва Христового. Тому послідовність звершення літургії є таким: спочатку відбувається перемінна молитва ( залежить від того який святковий день церковного року випадає. Відповідно після закінчення тієї молитви йдуть антифони, молитва фіміаму. Антифони насправді мають стародавнє походження. Головну частину антифонів складає анафора (підношення священиками Святих Дарів Богу — Отцю ). За звичай анафора розпочиналася префацією початковою молитвою, що містила славослів’я і звернення до Бога – Отця ), продовжувалася санктусом (духовним гімном «Свят, свят, свят, Господь Саваоф…») з наступними словами : «З цими небесними силами…». Слова наповнені містицизму, проте вони не торкаються спомину Таємної вечері (анамнезису ) як це можна зустріти наприклад в анафорі єрусалимсько – антиохійського типу, а веде переважно до інтерцесії (молитви заступництва за живих і померлих, Церкву, світ, Богородицю, усіх святих). Анамнезис розпочинається без установлених слів як це видно із літургій Василія Великого, Іоана Золотоустого, швидше всього такий задум належить несторіанам. Епіклезис як не дивно це звучить використовується з відсутністю молитви приношення Дарів. Тепер стає зрозуміло чому ця літургія була відсунута Вселенською церквою, причина одна — монофізитська єресь. Несторани — монофізити, тому визнають лише фізичну, а не божественну природу Ісуса Христа, тобто Людину в тілі, а не як Сина Божого. Чітко видно як епіклезис поступово переходить у молитву заступництва — заключну частину літургії. Таким чином перехідний характер спостерігається у закаменілій літургії Фадея і Марія, і тільки інший чин — літургія Несторія і Федора Мопсуєтського відрізняється від попередньої своєю класичністю , властивою для анафори месопотамського типу за формою prefatio, sanctus, intercession, anamnesis, epiclesis, intercession (PSJAEJ).
Ось таку структуру має літургія апостолів Фадея і Марії. Чин літургії відносять до східно – сирійського обряду, а саме богослужіння практикує Ассирійська церква Сходу. Крім того нею використовуються 3 типи літургій, які були вказані нижче. Літургії звершуються на сирійській мові.
Богдан Стрикалюк
