Сьогодення пропонує читачеві тисячі книг, списків та порад як правильно використовувати запахи та аромати у повсякденні: для лікування хвороби, для заспокоєння та релаксації, для створення настрою і т.д. Однак, за кілометровими списками складників, пропорцій, частоти використання та назв, вкрай рідко можна знайти відповідь на запитання, — що ж таке «лікування запахами»?Якщо звернутися до історії, то «ароматерапія», яку ми знаємо сьогодні, походить з недалекого минулого – з часу Першої світової війни. Чоловік на ім’я Рене Маріус Гаттенфос, французький хімік та парфумер, часто робив військовим перев’язки, використовуючи лавандове масло як антисептик. Однак, невдовзі помітив значну перевагу і у іншому. Рани та опіки із таким антисептиком загоювалися значно швидше. Результатом такої спостережливості невдовзі стала книга «Ароматерапія» – перша у своєму роді.
Однак, у ній питання розглядалося суто з анатомічної точки зору, вивчався вплив запаху на організм людини, цілковито упускаючи вплив на психіку. Запах, натомість, має важливу якість «оживляти» спогади та створювати міцні асоціації.
“Запах – надзвичайно важлива річ, він нагадує про пережите,
він схожий на тонку, але надійну ковдру, сплетену зі спогадів”.
Туве Янсон
Тому, при повторному вчуванні можуть викликати в уяві яскраві картини минулого або змушувати переживати певні емоції та почуття. Про це в свій час говорили англійські вчені Кірк-Сміт та Бут.
Використання запахів та ароматів було відоме людям уже понад 5 тисяч років тому. Антропологи вважають, що найперша «парфумерія» почалась із підпалювання смолистих виділень ладану. З часом, різні пахучі рослини почали змішувати із тваринними та рослинними маслами, для змазування тіла під час ритуалів та церемоній. На усьому африканському континенті люди вкривали свою шкіру ароматними маслами, щоб захиститись від спеки та пересихання шкіри. Така практика поширилась аж до берегів Середземного моря. Доказом масового поширення використання запахів були фактично однакові посудини для пахощів, що використовувались для зберігання та використання мазей та масел у Давньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції та Римі. І усе це близько 6 тисяч років тому.
У Індії та Китаї довкола рослинного світу творились цілі філософські вчення. Лікування травами дозволялось лише людям сильної моральної та ментальної підготовки.
У Китаї перша книга по лікуванню травами з’явилась близько 2 тисяч років тому. Послідовники даосизму вірили, що душа трав живе у їхньому ароматі. Також, вважалося, що різні запахи мають далеко не однаковий вплив на різні функції організму. А у лікуванні необхідно враховувати кожну дрібницю, навіть порядок змішування трав. При виписуванні ліків також враховувався і час доби, щоб вони мали правильний вплив на організм хворої людини.
У Індії цілителі діставали інформацію із релігійного джерела – «Вед». Це одна із найстаріших релігійних книг відомих людству. Саме у ній вказані деякі лікарські рецепти, які вважаються першими записаними рецептами у історії людства. Також у ній говориться про духовну та філософську концепції, згідно із якими людина є частиною природи, а виготовлення ліків із рослин – священним дійством.
Запахові традиції згадуються і у «Рамаяні» (близько 2 тис. р. до н.е.). Серед тих, хто зустрічає Раму після вигнання, є парфумери та продавці пахощів. Рецепти сумішей ефірних масел можна відшукати і у Біблії. Однак, найдавнішим письмовим документом, у якому говориться про цілительні якості рослинних запахів, є клинописна шумерська табличка (близько 3 тис. р. до н.е.). У ній згадується про лікарські властивості мирту, чебрецю, листя, смоли, а також описані способи їхнього використання.
У історичному плані, ароматерапія була то дуже популярною, то вкрай забутою. Приміром, перша хвиля захоплення «цілительством запахами» охопила Європу в часи Хрестових походів. Тоді рицарі вивезли зі Сходу не лише звичку митися частіше одного разу на місяць, але і різноманітні ефірні масла та пахощі. Пізніше, коли про омивання забули, вважаючи його шкідливим для здоров’я, пахощі та масла допомагали боротися із різного штибу комахами, які забиралися у складки суконь та під перуки. «Лікування» ароматами знову стало популярним у XV ст., коли з’явились перші у світі парфуми – «Вода Королеви Угорської», авторство яких належить, судячи з усього, королеві Єлизаветі із роду П’ястів. Парфуми були виготовлені на основі розмаринового масла. Цікаво те, що її пропонували використовувати внутрішньо, через вино чи воду, для протирання скронь та, звісно, для вдихання. Вважалося, що вона має лікувальний ефект.
Новий злет ароматерапії відбувся у XIX – XX століттях, у епоху індійської кампанії у Англії, колоніальних товарів, містицизму та дендизму. Осоливу популярність в той час мали кальяни та ароматичні інгаляції. Але ароматерапія не сприймається у медичному руслі, радше постулюється як аристократична забава. Згодом знову з’являється науковість. Дослідження Гаттенфоса продовжує Жан Вальне, до якого, трохи пізніше, доєднується Маргарита Маур. Вони розробляють концепцію лікувального впливу на людину за допомогою масажу. Але через війну у Америці та Європі у 50-х роках їхнє дослідження так і не стало популярним. Також, поширенню завадив той факт, що Схід був культурно далеким від Європи, тим більше, від Америки, особливо на фоні японсько-америкаського конфлікту та холодної війни.
Тріумфальне повернення ароматерапії відбулось у 60-х роках. Цьому немало посприяла культура хіппі із їхнім незмінним лозунгом «Flower Power» — «Влада Квітів». У 90-ті ж використання запахів у побіті остаточно затвердилось у суспільній свідомості, хоч і не у якості газузі медицини, але як щось безумовно ефективне.
У сприйнятті запахів завжди присутня частка містики. Рослини, віддаючи свій запах, передають не лише приємний аромат, не лише цілительні здібності, але і щось набагато більше. Хтось називає це «астральними тілами рослин», інший вбачає там «енергію ци», або ж «специфічні хімічні сполуки»… Однак, вагомим фактором у сприйнятті запахів досі є персональний емпіричний досвід – аромати будують у пам’яті заплутані ходи асоціацій, впливає то на емоції, то на свідомість.
«Запах не тільки може покращити або зіпсувати настрій:
саме сприйняття людини залежить від того,
які емоції вона переживає у цей момент»
Викторія Гулімова
Саме тому їхній вплив на людину надзвичайно важко передбачити. І це гра, гра на пам’ять про запахи, чимось схожа до гри в бісер. До гри у саме життя.
Ольга Свиріпа
