Докучаєв в більшості спеціалізувався у галузі геології та мінералогії, став науковим керівником для Вернадського у його дослідженні в цьому ж напрямку.
Студентські роки Вернадського не пройшли даремно, адже він взявся за вивчення фундаментальної проблеми Землі. Під надійним керівництвом професора Докучаєва, Вернадський спромігся уявити взаємовідносини живих істот у навколишньому середовищі, враховуючи їхній активний вплив на ґрунтоутворюючі процеси. Майбутній науковець приймає участь в ґрунтових експедиціях, спочатку у Нижньогородській , а потім у Полтавській губернії, де вперше пройшов свій шлях геолога і ним була написана науково-дослідницька робота.
Вернадський ще з студентських років відзначався духом свободи вільнодумства. Приймав активну участь в університетському громадському житті, невтомно працював при Науково-літературному товаристві. Його підтримувало студентство, ніколи не залишаючи Вернадського байдужим. Публікує статті, де порушує основні гострі питання щодо університетської освіти , відстоював позицію стосовно автономії вищої школи, права Ради професорів на керівництво процесом життя університету, широку свободу союзів академій. В університеті тримає дружні відносини з великими науковцями: Красновим видатним ґрунтознавцем , географом, братами – істориками Ольденбургами, Гревсом, Корніловим, Шаховським.
У 1885 р. — Вернадський вдало захищає дисертацію у Петербурзькому університеті і після закінчення якого отримує ступінь кандидата наук. Був призначений на посаду хранителя кабінету мінералогії при університеті. Вже через рік одружився з Наталією Старицькою, проживши з нею цілих п’ятдесят шість років. У них народилося двоє дітей – хлопчик та дівчинка. Син Георгій Вернадський займався дослідженням російської історії; дочка – Ніна Вернадська –Толль у майбутньому стала лікарем — психіатром. Діти Вернадського обоє померли в американській еміграції.
У 1886 р. – утворюється просвітницький гурток «Братство». У 1890 р. – по запрошенню Московського університету був призначений при кафедрі кристалографії та мінералогії.
У 1891 р. – Вернадський захищає магістерську дисертації на тему: «Проблема будови з’єднань кременя», тоді ж як у 1897 році — захищає докторську дисертацію, присвячену проблемі кристалографії, а вже наступного року призначається на посаду екстраординарного професора. Двадцять років свого життя Вернадський присвятив плодотворній праці. Вернадський є справжнім новатором у методиці викладу мінералогії, запропонувавши генетичну класифікацію мінералів з врахуванням фізико — хімічних умов утворення. Ним було відділено галузі науки – кристалографію від мінералогії. Науковець вважав, що перша пов’язана з математикою та фізикою, а друга — з хімією земної кори (геологія). Вернадський вивчає природні процеси зі своїми студентами, здійснюючи літні екскурсії у різних куточках світу: Урал, Північний Кавказ, Закавказзя , басейні середньої Росії, Україні, особливо на півострові Крим, у Польщі — на Домбровському басейні.
Вернадський подорожував за межами країни: Англія, Греція, Німеччина (рудники), Неаполь, Франція, Швеція. Вернадський інтересувався історією російської та слов’янської науки, філософією. Він проводить серйозну наукову діяльність. Його починають цікавити проблеми хімічних сполук, елементів хімії, відповідно з яких зародилася нова наука геохімія. Професор Вернадський готує низку учнів — майбутніх академіків Ненадкевича, Самойлова, Ферсмана і інших. Вернадський крім того займається суспільно — політичною діяльністю у Тамбовському краї, борючись з голодом і рятуючи простих селян при новоутвореному комітеті. Займався відкриттям їдалень, земських шкіл, лікарень, народних бібліотек.
Він повністю віддав себе соціальному служінню, знаючи свою велику відповідальність перед долею країни. Активно підключається до політичного життя, стає лідером ліберальної партії, спрямованої на боротьбу за вселяння у російській державі основних принципів європейської демократії. Конституційно-демократична партія на чолі з Вернадським виступила за захист людських прав, культурної автономії нації, відміну смертної кари. Тимчасовий уряд більшовиків призупинив партійну діяльність Вернадського, переміг демократію силою збройного втручання, професор змушений був емігрувати в Україну. Саме тут він провів останні роки свого життя, відкрив для світу ще одну науку – ноосферу.
Наприкінці Другої світової війни 1945 року , досягнувши похилого віку помер видатний науковець В.В. Вернадський. Його проблеми ноосфери є актуальними і сьогодні, користуються великим науковим інтересом і популярністю серед вітчизняних науковців у сучасному світі.
Богдан Стрикалюк