Анрі Бергсон народився 1859 року в місті Парижі, в родині видатного французького музиканта Мішеля Бергсона – учня і вихованця відомого на увесь світ Фредеріка Шопена. Сім’я опиняться у дуже складних умовах життя: батько Анрі Бергсона змушений був залишити місце свого народження – місто Варшаву, досить довгий час здійснював подорож по Європі, на деякий час оселився в Англії, де отримав громадянство.Був одружений на Кетрін Левінсон – жінці знатного роду з ірландсько – єврейським корінням. Потрібно також звернути увагу на те, що дитинство Бергсона проходило у місті Лондон, в якому майбутній філософ ознайомлювався з культурою англійців. У віці восьми років Анрі зі своєю родиною повертається до Франції, а в двадцять один рік отримує французьке громадянство.
З 1868 – 1878 рр. — навчався у французькому ліцеї в містечку Кондорсе. Демонстрував неабиякі результати в площині гуманітарних наук, а також в математиці. У віці дев’ятнадцяти років Анрі зміг вирішити складне математичне завдання, за що йому присвоїли премію. Він приділяє увагу природнім наукам, в т ому числі й філософії. захоплювався вченнями Джона Міля, Герберта Спенсера.
У 1881 р. – отримує диплом, викладає в д’Анжерському ліцеї, через рік переходить в ліцей славнозвісного науковця Блеза Паскаля в містечко Клермон – Феран. У містечку Оверне він займається написанням основних праць: спочатку в 1889 році з’являється твір під назвою «Безпосередні дані свідомості». У зв’язку з цією працею і кандидатською дисертацією у латино мовній версії про античного мислителя Арістотеля, Бергсон у цьому ж році удостоюється вченого ступеня — доктора філософії у Паризькому університеті.
У філософській праці, Бергсон починає вводити основне метафізичне поняття – динамічна часова природа. На подальший розвиток його поглядів вплинула фізика часу Ісака Ньютона, яка у свою чергу почала сприйматися як певна константа. Час, який безпосередньо сприймається живим організмом безсумнівно є динамічним, змінним та якісним. Тривалість — це всього лише прожитий людиною час, що сприймається інтуїтивним шляхом, вплив якого важко вловимим та об’ємним,її неможливо виміряти за допомогою якихось аналітичних позитивістських методів.
У 1891 р.- Бергсон, повернувшись у місто Париж – зустрічається наступного року з Луїзою Нойбергер, одружується з нею. У Луїзи і Анрі народжується дочка. Як батько він змушений був прогодувати свою сім’ю, а тому на протязі восьми років займається викладацькою діяльністю у ліцеї короля Генріха IV. Тутт він пише ще одну філософську працю «Матерія та пам’ять », опубліковує її у 1896 році.
Бергсон роздумує над фізіологією людини, звертаючи особливу увагу на відношення людського мозку до свідомості. В ході чіткого дослідження, Анрі приходить до такого висновку: свідомість є чимось більшим від кореляції посеред ментальних образів та фізичних подразників. Мозок може функціонувати не лише як пасивний інструмент за фіксування, проте як просіювальний пристрій. Мета пристрою полягає у тому, щоб направити людську увагу на життя. Така наука як нейрофізіологія може пояснювати дії пам’яті як механічний процес. В тім існує ще й психологічний підхід, який полягає у проникненні у процес людських спогадів, досягненні живої пам’яті людини.
У 1900 р. — займає посаду на кафедрі грецької філософії у де – Франському коледжі, який за рівнем свого інтелектуального розвитку поступався хіба що Сьорбоні. У цьому ж році виходить ще один твір філософа Бергсона «Сміх». Сміх, на думку мислителя є механічною звичкою розуму та тіла, що може перешкоджати життєвому потоку. Комедія як мистецтво і механізм смішного сприяє суспільному і особистісному прогресу.
У 1903 р. – на світ з’являється ще одна праця під назвою «Введення в метафізику». У творі Бергсон намагається продемонструвати основну різницю між природніми науками та філософією, підкреслюючи у цьому питанні наукову свідомість, що здатна підпорядкувати й природу, зводячи ціле до дискретних елементів, що все ж таки піддаються аналізу. Філософія у цьому ж питанні здатна проникати у сутність самих речей безпосередньо через інтуїцію і співпереживання. А тому для людського розвитку однаково є необхідними як природні науки так і філософія, так як філософія у цьому плані є справді життєздатною.
Третя книга Бергсона «Творча еволюція», що була опублікована у 1907 році, 1927 року була удостоєна Нобелівської премії як і її автор. Бергсон уявляє еволюцію не як пасивне або ж механічне пристосування організмів до навколишнього середовища, проте як ціле направлений та креативний процес. Життя не можна зрозуміти тільки на основі інтелектуального аналізу так як потік свідомості перебуває у постійній боротьбі з інертністю матерії. За натхненням та інтелектуальною підтримкою до нього зверталися видатні художники: Клод Моне, Марсель Пруст, а також багато інших. Його творчість вплинула на формування поглядів Джона Дьюї, Пльфреда Норта Вайтхеда.
Його ідеї стосовно часу і свідомості стають постійно фігурувати у Марселя Пруста та Вірджинії Вульф, в тому числі в романі видатного письменника Томаса Манна «Чарівна гора». Популярність філософа зростала навіть у період першої світової війни, до нього присилали запрошення, щоб він прочитав хоча б одну із своїх лекцій. Запрошення надходили із різних країн, навіть з США.
У 1914 р. – Бергсона обирають президентом Французької академії моральних і політичних дисциплін. Його погляди дійсно користувалися великою популярність і увійшли в моду серед кіл ліберальних католиків, що дозволило їм пристосувати філософію Бергсона для виконання свої мети. У цьому ж році Анрі викладає курс лекцій по проблемі особистості в Едінбургзькому університеті, зв’язку з розгортанням першої світової війни він змушений був припинити свої лекції. На основі першої світової війни як несподіваного лиха, що насунулось на мирних мешканців, Бергсон пише полемічні статті. Перша стаття називалася «Значення війни», друга ж стосувалася німецької імперії Гітлера, носила назву «Еволюція німецького імпералізму».
У першій статті автор намагається доказати, що війна — це конфлікт, який виник в результаті розбурханої життєвої сили (тих,хто здатен захищати духовну і політичну свободу), є руйнівним механізмом (запущений тими, хто намагається обожнювати людські маси). Вагому частку у захисті своїх громадянських прав, духовної та політичної свободи здійснив Бергсон, прийнявши активну участь у Лізі Націй. Виконував обов’язки президента комісії інтелектуальної співпраці.
У 1920 р. — філософ сильно захворів артритом, не зміг приїхати на вручення Нобелівської премії, натомість написав лист до Швецької академії. Він висвітлює уявлення про релігію в останній праці «Два джерела моралі та релігії», опубліковані у 1932 році. Стверджує, що мораль і релігія мітить не лише емоційну, а й логічне основу. На його думку, активна релігійна свідомість відрізняє тих, що вірять у життєві сили, посвячуючи себе зруйнування існуючих бар’єрів, які постали між особистостями та окремими народами.
Анрі Бергсон доводить,що Бог є якоюсь позачасовою субстанцією, а процесом усього. Наприкінці свого життя Бергсон заглиблюється у християнську містику, прийнявши католицтво, що дало йому можливість зберегти вірність своїм національним традиціям під час другої світової війни, коли відбувалися переслідування євреїв німецькими солдатами. На рівні з євреями він пройшов принизливу реєстрацію, не дивлячись на похилий вік і свою хворобу. Анрі Бергсон пішов з життя у січні 1941 року, помер від запалення легень.
Був похований на місцевому кладовищі Парижу. На його могилі було виголошено промову із уст відомого французького художника Поля Валері, відмітивши не лише його відважність перед випробуванням долі, поставлених рамок життя, а й відданість і вірність своїй державі та французькому народу, яку філософ вбачав у єдності з усіма іншими у боротьбі за сої права та відстоювання людської свободи.
Богдан Стрикалюк
