У посланні апостола Павла до Євреїв ми прослідковуємо ідею про будівництво дому Божого, тут мається на увазі план спасіння людства, який втілюється через Сина Божого – Ісуса Христа, тому що все було створено Отцем через Нього.«Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до [наших] батьків. А цими останніми днями заговорив до нас через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього і через Якого створив віки» (Євр. 1, 2).
Виходить, що Божа дія спрямовується безпосередньо через обраних людей – пророків. Пророками називали тих людей, які отримуючи одкровення Боже – проголошували Божу волю, скеровуючи її на ізраїльський народ. Крім того, вони могли передбачати події, що можуть статися як у теперішньому, минулому і майбутньому часі.
Бог промовляє до свого народу у чіткій та доступній формі, проявляючи Свою волю через їхні уста. В тім ізраїльтяни не дуже то й бажали виконувати Господні настанови, вони були задоволені тим життям, яке влаштовувало їх, але не Бога. Народ не намагався слухати Божих пророків, які доносили до них правду Божу. Людям настільки було важко розлучитися з матеріальними благами, розкішним життям, ніж покірно служити Богу і виконувати Його заповіді.
Творець світу дійсно говорив зі Своїм народом, використовуючи пророків з єдиною метою – духовного очищення (покаяння, піст), і умоспоглядання (молитва), і пізнання серця (віра). У старозавітні часи Він розмовляв з патріархом Ноєм, попереджаючи його про народ, який відвернувся від віри в Бога Вседержителя; вів бесіду з пророком і вождем народу Ізраїля – Мойсеєм на горі Хорив, являючись йому у вигляді тернового куща, що горів вогнем; через пророка Іллю у надзвичайний спосіб показав посуху врожаю і зросив дощем землю для принесення добрих плодів; за його молитвою і вірою – посилає з неба вогонь на виготовлений пророком жертовник; пророк Ісая закликає народ очистити душі і серця перед Богом; пророк Даниїл застерігає про поділ царства і його перехід в руки ворогів з волі Господньої; пророк Єремія говорить про новий закон, що буде написаний на людських серцях, застерігає духовних пастирів про недбале поводження з паствою, яку доручив їм Бог для спасіння і вічного життя; пророк Єзикиїль веде мову про духовно-моральне падіння Ізраїля і занепад віри; звіщає про майбутнє воскресіння мертвих.
У словах «А цими останніми днями говорив до нас через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього…» приховується містичний смисл, пов’язаний з подією відкриття Бога для всього світу в єдиній іпостасі трьох осіб: Отця, Сина і Святого Духа, явлення яких засвідчив Іван Хреститель — світильник, що йшов попереду Месії, у дусі старозавітного пророка Іллі, щоб приготувати дорогу для Спасителя, який має здійснити обітницю Отця. Через те, Бог Отець, вказавши у річці Йордан на Ісуса Христа засвідчив своє батьківство такими словами: «Це є Син Мій улюблений, у Ньому Моє благовоління» (Мф.3, 15-17). Предтеча став очевидцем явлення усіх осіб Святої Трійці: Отець промовив з неба, тим самим вказуючи на істинного Сина Божого; під час Його хрещення був посланий у вигляді голуба Святий Дух, Який спочив на Ньому, підтверджуючи, що він є той Месія, про Якого було засвідчено у Законі (Торі), Пророках (Навіїм) і Писанні (Кетувім).
Бог Отець робить Свого Сина спадкоємцем усього світу, Царем Всесвіту, наділяючи Його великою владою над світом і людьми. Ісус Христос постає тут в образі справедливого і грізного Судді і Праведника, Який пролив невинну кров для спасіння грішників. Водночас Христос знаходиться нарівні з Богом Отцем, у такий спосіб здійснюється синівство – пряме підпорядкування волі Отця, і батьківство – опіка і переживання за Сина.
Григорій Богослов стверджує, що ми повинні вбачати причину і першоджерело усього створеного – Бога Отця, а також Того, через Кого власне і створювався цей світ – Бога Сина, і нарешті Того, через Якого світ оживлявся – Бога Духа Святого.
У Нікейському Символі ми зустрічаємось з такими словами: «…Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків», мається на увазі предвічне народження Сина від Отця. Це одна із властивостей Сина. Оскільки Отець ні від кого не народжений, і не походить, проте вічний – це Його властивість. Духові Святому властиво сходити від Отця – це ще одна властивість. Це не є три боги, але Один в триіпостасному бутті.
Швидше за все людському інтелекту сприйняти це дуже важко, адже ці терміни за своєю етимологією відносяться до площини філософії та богослов’я, що є досі не зрозумілими для простих людей, проте доступними для тих, хто серйозно займається дослідженням текстів Біблії, зокрема послань апостола Павла.
Адже виходячи з даного тексту, апостол Павло зафіксовував цікаві моменти, у його посланнях можна прослідкувати алюзії на Старий Завіт. Можливо, це пов’язано з особистістю автора послань, так як Павло був фарисеєм – знавцем Тори, учнем Гамаліїла – видатного равина і основоположника іудейського талмудизму.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
