Історія релігій

Старокатолицька церква: витоки та основи

Старокатолицька церква є спільнотою західних християнських громад, які залишилися вірними основам віри та традиціям ранньої, «неподільної» церкви, але відокремилися від Римського престолу після Першого Ватиканського Собору (1869–1870 років). Розрив стався через незгоду з доктриною про непомильність Папи Римського, яку офіційно затвердили під час цього Собору. Старокатолицькі громади прагнули зберегти автентичність первісної церковної традиції, відмовившись від подальшої централізації церковної влади та домінування папства.

Історичне підґрунтя розколу

Старокатолицька церква: витоки та основи

Упродовж століть у Католицькій церкві на Заході відбувалися процеси централізації, зосереджуючи владу в руках Папи та Римської курії. Цей поступовий перехід до абсолютної влади папства спричинив численні хвилі опозиції серед віруючих та духовенства. Такі рухи, як конциліаризм у XV столітті, який наголошував на важливості соборної влади, або янсенізм у XVII столітті, що виступав за сувору моральну дисципліну, демонструють прагнення частини католиків обмежити вплив папства.

Однак найбільший спротив виник під час Першого Ватиканського Собору, на якому було проголошено догмат про непомильність Папи у питаннях віри та моралі. Визначний церковний історик Йоханн Йозеф Ігнац фон Деллінгер, один із провідних католицьких вчених того часу, відкрито виступив проти цієї доктрини, що зробило його головною фігурою руху. Хоча після собору більшість опозиційних єпископів прийняли новий догмат, Деллінгер відмовився це зробити і, зрештою, був відлучений від церкви.

Формування громад

Після відлучення Деллінгера виникли старокатолицькі громади в різних країнах, таких як Німеччина, Швейцарія та Австрія. Їхні прихильники прагнули відновити релігійну практику на засадах раннього християнства, уникаючи догматичних нововведень і надмірної централізації влади. Однак виникла потреба у власній єпископській спадкоємності, яку ніхто з римо-католицьких єпископів не наважився підтримати. На допомогу прийшла Старокатолицька церква Нідерландів, яка з XVIII століття функціонувала незалежно від Риму, але мала визнану, хоч і нерегулярну, апостольську спадкоємність.

Перше посвячення в старокатолицький єпископат відбулося в 1873 році, коли єпископ Старокатолицької церкви Нідерландів, Йоганн Хейкамп, висвятив Йозефа Хуберта Райнкенса на єпископа для Німеччини. Це заклало основу для старокатолицької ієрархії та подальшого розширення руху.

Пізніше в США та Канаді, також на національно-патріотичному ґрунті, виникла Польська національно-католицька церква, яка отримала єпископську спадщину від старокатолицького єпископа Едуарда Герцога зі Швейцарії в 1897 році. Таким чином, старокатолицький рух набув міжнародного розмаху, об’єднуючи громади, що прагнули зберегти традиції раннього християнства.

Старокатолицька Церква існує і сьогодні як спільнота церков, об’єднаних спільною вірою в необхідність дотримання традиційної церковної дисципліни й автентичної спадкоємності віри.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій

Історія релігій

Святий Престол

Святий Престол або Папський Престол є ключовим осередком духовного та адміністративного управління Римо-католицької церкви, що ...