Ліберали проти консерваторів
Політичний розкол, що став основою конфлікту, був обумовлений протилежними поглядами на економічний і соціальний розвиток Колумбії. Ліберальна партія представляла інтереси власників кавових плантацій та підприємців, які підтримували політику laissez-faire та економічну свободу. Вони виступали за мінімальне втручання держави в економіку, свободу торгівлі та приватну ініціативу. Ліберали також були зацікавлені у відкритті Колумбії для зовнішніх ринків і інтеграції в світову економіку.
З іншого боку, Консервативна партія підтримувала жорстке втручання держави в економіку та захищала інтереси релігійних та політичних еліт, що прагнули зберегти традиційний соціальний порядок і вплив Католицької церкви. Перемога консерваторів у 1885 році зміцнила їхні позиції та привела до фактичного виключення лібералів із урядових структур. Ліберали, які втратили політичний вплив, поступово накопичували невдоволення, особливо через економічні труднощі, що загострилися наприкінці 19 століття.
Економічна криза та наростання конфлікту
Важливим фактором початку війни стало різке падіння світових цін на каву, що було основним експортним товаром Колумбії. До 1899 року власники кавових плантацій та виробники зазнавали серйозних фінансових втрат. Уряд, намагаючись знайти вихід із кризи та компенсувати нестачу митних надходжень, почав випускати паперову валюту без забезпечення, що призвело до гіперінфляції та знецінення песо. Це викликало незадоволення серед населення, особливо в районах вирощування кави, де економічні труднощі були найбільш відчутні.
У 1899 році, на тлі погіршення економічної ситуації, ліберали оголосили про початок збройного повстання. У конфлікті брали участь не лише регулярні війська, але й численні добровольці, що сприяло поширенню насильства по всій країні. Війна швидко перекинулася на інші регіони, а перша велика битва відбулася під Палонегро, де 25 травня 1900 року ліберальні сили зазнали поразки.
Партизанська війна та хаос у країні
Після поразки під Палонегро війна набула нового характеру. Ліберальні сили, не маючи достатньо ресурсів для ведення фронтальних боїв, перейшли до партизанських дій. У сільській місцевості розгорнулися численні невеликі загони, що вели руйнівну партизанську війну, нападали на консервативні поселення, знищували інфраструктуру та позбавляли армію ресурсів.
Ця фаза війни призвела до великих людських втрат. Хвороби, голод та насильство були повсюдними. Економічна інфраструктура країни опинилася на межі повного розвалу, оскільки багато сільськогосподарських угідь були покинуті, а виробництво майже зупинилося. Війна перетворилася на хаос, у якому будь-яка центральна влада втратила контроль над більшістю регіонів.
Мирні переговори та наслідки
Зрештою, консерватори усвідомили, що продовження війни призведе лише до ще більшої руйнації країни. 12 червня 1902 року уряд запропонував амністію лібералам та політичну реформу, намагаючись заспокоїти ситуацію. Ліберальні лідери, Рафаель Урібе Урібе та Бенджамін Еррера, погодилися на переговори. У листопаді 1902 року, після підписання мирних угод, вони склали зброю.
Наслідки війни були катастрофічними. Колумбія залишилася економічно зруйнованою, численні поселення були знищені, а Панама, яка також прагнула незалежності, остаточно відокремилася від Колумбії. Мирні угоди передбачали політичну реформу, однак напруга між консерваторами і лібералами залишилася. Війна залишила глибокі рани у суспільстві, що продовжували впливати на розвиток країни протягом наступних десятиліть.
Іван Гудзенко
