Мюррей розглядала ковен як залишок дохристиянських релігійних практик, відзначаючи символічне число 13, що могло відображати максимальну кількість учасників, яку можна розмістити у колі діаметром дев’ять футів для виконання магічного танцю. Вона стверджувала, що кожен учасник ковену має власну спеціалізацію, наприклад, зачаровування сільськогосподарських продуктів, наведення хвороб чи смерть на ворогів, викликання бурь або створення любовних чар.
Ідею Мюррей про ковени підтримав і розвинув католицький письменник Монтегю Саммерс. Проте з часом більшість науковців поставилися до цієї теорії скептично, критикуючи її за брак доказів та інтерпретаційні помилки. Багато істориків наголошують, що ідея ковенів могла бути радше результатом уявлень, сформованих середньовічною інквізицією, яка бачила загрозу в незалежних жіночих спільнотах.
Хоча наукова теорія залишається суперечливою, термін набув популярності серед сучасних неоязичницьких спільнот та у культурі загалом. З другої половини 20-го століття до сьогодні ідея ковену сприймається як символ магічної єдності та спільної роботи на шляху до духовного зростання. Вони тепер існують не лише у вигаданому середовищі, а й у реальних об’єднаннях, які прагнуть глибшого пізнання природи, гармонії з оточенням та розвитку особистісних навичок. Такі спільноти часто займаються дослідженням та практикою магії, медитацією та проведенням ритуалів, натхненних язичницькими та окультними традиціями.
Іван Гудзенко