Томмазо Кампанелла

У 1582  році  Томаззо намагається вступити в католицький орден монахів-домініканців. Проте дуже швидко знаходить велике вільнодумство, яке допускалося на той час в релігійних питаннях, навів на себе зовсім несподівану ненависть католицьких  богословів, змушений був залишити батьківщину. У 1589 році у місті Неаполі його було схоплено разом з декількома монахами ордену домініканців, звинувачено особами, що представляли інтереси римського папи: у чародійстві, а також у поваленні устрою республіки.

Свята інквізиція  винесла йому вирок у вигляді ув’язнення на все життя, Томаззо провів у в’язниці цілих двадцять сім років. За час перебування у в’язницях Неаполя, пише десять книг. Частина з них була опублікована в Німеччині. На його стороні знаходилися кардинал Рішильє та король Людовік ХІІІ, які вважали Томаззо Кампанеллу великим науковцем і астрологом. Томаззо навіть передбачив, що у короля Людовіка народиться син, що його життя набуде вже іншого смислу після народження спадкоємця.

Дружина короля Людовіка ХІІІ Анна Австрійська була безплідною протягом двадцяти двох років, але все ж таки  народила майбутнього спадкоємця королівського трону – Людовіка ХІV, якого назвали «король — Сонце». У 1626 році  Кампанелу було відпущено на волю, а 1629 року усі звинувачення були з нього зняті. Залишок свого життя Кампанела провів у Франції, отримував пенсію від кардинала Рішильє.

Томмазо Кампанелла займається творчою діяльністю. Пише усім відомий твір-утопію «Місто Сонця», який у формі роману зображує таку собі ідеальну країну, населення якої веде філософський спосіб життя в комунізмі, тобто має все спільне, навіть жінок. Зі знищенням власності знищуються і багато пороків, зникає себелюбство і поступово розвивається любов до спільноти. Кампанелу не дуже й цінували як представника філософської думки Нового часу, так як його ідеї за деякими причинами суперечили людям соціального статусу.

Одні лякалися вчення Кампанели про причетність усього сущого Богові, яке на їхній погляд здавалося  звичайнісіньким пантеїзмом, другі ж намагалися відштовхувати комунізм Томаззо, а треті не сприймали його релігійних вірувань і теоретичних ідеалів.

Томаззо Кампанела був представником не лише культури Нового часу, а й ренесансної культури. Він дуже чітко репрезентує особливості філософської ренесансної думки. Чітко відстоює позицію подвійної істини, розрізняючи таким чином дві книги – книгу природи і Священного Писання.

Кампанелла відмовляється співвідносити висновки науки через призму релігійної картини світу. Він стверджує, що в основі будь-яких речей лежить матерія, тобто перша основа. На відмінно від свого попередника науковця Джордано Бруно, Кампанела припускається такої думки, що Бог знаходиться поза світом і створив світ. Матерія у відношенні до Бога є пасивним елементом. Рухомим початком він називає тепло, яке проходить крізь матерію і вона водночас набуває здатності відчувати.

Таким чином картина Всесвіту стає теологічною, тобто оживленою. На думку Кампанели, Бог як Творець створив цей світ і вже далі у його процес не втручається. Це відома традиція деїзму. Філософ намагається відродити метафору, яку досить часто можна зустріти у Орема – Бог – це годинникар, світ уподібнений годиннику, значить для Бога тут немає місця. Пізніше ж цією метафорою буде користуватися Лейбніц.

Натурфілософія світу Томаззо Кампанели набагато відрізняється від позиції науковця Галілео Галілея. можна тільки уявити наскільки наука Нового часу відрізняється від доби Відродження:

1) Спекулятивнісю позиції Томаззо Кампанели

2) Антропоморфізмом (Творець в образі годинникаря  )

3)  Сугубо якісний підхід до опису картини сучасного світу

Позиція  Галілея  полягала в наступному:

1) У конкретному дослідженні феноменів природи

2)  Відхилення від антропоморфізму

3)  Неякісний підхід із застосуванням кількісних співвідношень і математичних засобів.

Галілео Галілей мав більш суб’єктивне відношення до Томаззо Кампанели. Навіть тоді, коли Кампанела закидає Галілея листами, щоб той написав якийсь натурфілософський твір, то у відповідь отримує лише мовчання науковця. Проте зробив собі помітку на полях: «краще знайти істину в дрібних речах, ніж сперечатися про великі речі, не дійшовши все ж таки до істини».

Органічності Кампанели присутня така риса як якісне витлумачення речей і явищ природи. Так як її можна вважати наслідком закономірної сенсуалістичної методології філософа. Кампанела відкидав атомістичну доктрину античних мислителів Демокріта і Епікура, тому що вона  привела до редукції якісного по відношенню до кількісного. Крім того Кампанела став у захист Галілео Галілея, якого було ув’язнено за наукові переконання, в тім це мало цікавило Католицьку церкву та інквізицію.

Кампанела підкреслював розходження з Галілео, вважаючи, що він є фізиком, а Галілей – математиком, який прагне усе якісне звести до поєднання з без якісними атомами. Другою рисою Кампанели став неологізм, який вимагав принцип кінцевого світу, визнаючи множинність світів в універсамі. На противагу універсаму, філософ виставляє Бога як принцип єдності, оригінальну безкінечність світу. Якщо ж світ не є безкінечним, то безкінечним може бути лише Бог – стверджував Кампанела. Перед ним універсам здається великим, був би закінчений і в силі залежав би від Бога.

У метафізиці Кампанели явно відчувається неоплатонічна традиція. Його метафізика говорить про існування  первоначал, які є властивими для буття, його він називає Силою, Мудрістю і Любов’ю. Тому вони мають не лише індивідуальне, а й соціальне відношення до людини. Велике місце у творчості Кампанели займають питання загально філософського, натурфілософського, космологічного характеру і соціально-політичні та соціально-філософські проблеми.

Проблема людини як істоти божественно-природної, соціальної завжди поставала як ключова центральна у філософських роздумах та пошуках. Заслугою ренесансної філософії є те, що вона розв’язала проблеми особистості і соціальності. На відмінну від свого попередника — мислителя Томаса Мора, Кампанела прагнув до змін порядків у суспільстві, які принижували гідність людини. Він не тільки мріяв створити інше суспільство, але прагнув перебудувати суспільні відносини.

У своєму утопічному творі «Місто Сонця»  він розробляє соціальну програму. Місто Сонця добре організоване працею, якій надають з великою радістю перевагу солярії – жителі цього міста. Вони не служать речам, а навпаки речі слугують їм самим. Незалежність від цих речей дає можливість для соляріїв не руйнувати свою індивідуальність у праці. У порівняні з державою Платона, відомий устрій соляріїв у Кампанели відрізняється соціальною однорідністю.

У місті Сонця праця є розділеною. Важливий її прояв – це відділення розумової від фізичної праці. У дечому Кампанела робив орієнтування на Платона, але серйозно змінив його ідеї, співвідносно з часом своєї епохи. На чолі міста – держави  Сонця стоїть Метафізик. Його глибоке знання усіх принципів метафізики і теології органічно включає в себе знання  фізичних, астрологічних, математичних, історичних наук, в тому числі релігій.

Метафізик уособлює у собі вищу єдність. Він володіє як ідеальна людина мистецтвом – живописом.

Він не боїться ремісничої праці, керує державою Сонця, але одному йому з цим керівництвом не справитись. Метафізик намагається зробити опір на трьох головних помічниках, які реалізують такі основні принципи буття як Сила, Мудрість і Любов.

Сила підпорядковує під себе військову справу, Мудрість – науки, а Любов – забезпечує їжею, народженням дітей і їх виховання. Кожний із них має опір на більш вузьких спеціалістів таких як граматик, логік, фізик, політик, знавець етики, економіст, астролог і геометр. Усіх  людей у місті Сонця нараховується близько сорока. Ієрархія побудована таким чином, що одні підпорядковуються іншим, за винятком  найвищих, які складають четвірку – Метафізика, Сили, Мудрості і Любові.

Всі інші правлячі особи можуть змінюватися, крім цієї ступеневої четвірки. Головним моральним принципом у Кампанели служить такий: «Не роби іншому того, чого б ти не бажав, щоб чинили з тобою».

Кампанела був справжнім «передовим бійцем» сучасної науки, захищаючи Галілео Галілея, чого не насмілився зробити Рене Декарт. Томаззо Кампанела навіть передбачив свою майбутню дату смерті. Влітку 1639 року в наслідок сонячного затемнення  навесні 1639 року він помер. Його було поховано у Парижі в монастирі якобінців.

Богдан Стрикалюк

Магістр релігієзнавства