Трикутник має вершину на Гавайських островах на півночі, а основу — на Нову Зеландію (Аотеароа) на заході та острів Пасхи (Рапа-Нуї) на сході. До нього також входять (з північного заходу на південний схід) Тувалу, Токелау, Уолліс і Футуна, Самоа (колишнє Західне Самоа), Американське Самоа, Тонга, Ніуе, Острови Кука, Французька Полінезія (Таїті та інші острови Товариства, Маркізькі острови, Австралійські острови та архіпелаг Туамоту, включаючи острови Гамбір), і острів Піткерн. На рубежі XXI століття близько 70% загального населення Полінезії проживало на Гаваях.
Географія та виживання
Фізичне середовище полінезійських островів не таке сприятливе для проживання людей, як може здатися на перший погляд. Це, безумовно, викликало труднощі, коли предки полінезійців увійшли в цю територію приблизно 2000-3000 років тому, спочатку оселившись на західних островах — Уолліс і Футуна, Самоа і Тонга. Ці острови були позбавлені багатьох речей, необхідних для проживання людей. Як наслідок, раннім людям доводилося вживати різноманітні продукти для існування, включаючи більшість корисних рослин і всіх домашніх тварин, яких вони потребували. Фізичне середовище продовжувало справляти помітний вплив на полінезійську культуру.
Вірування та релігія
Полінезійська релігія була складною сумішшю анімістичних вірувань, поклоніння природі та об’єктам з магічною силою. Основними божествами полінезійців були бог Тангалоа, що вважався творцем світу, і бог Мауй, який приніс вогонь і витягнув острови з океану. Кожен острів або архіпелаг мав своїх місцевих богів і духів, яким поклонялися за допомогою ритуалів і церемоній. Важливою частиною вірувань були також предки, яких шанували як захисників і покровителів сімей та спільнот.
Звичаї та соціальна структура
Полінезійська культура мала чітку соціальну ієрархію, яка включала вождів, аристократію та звичайних людей. Вожді, або «алії», мали важливу роль у керуванні спільнотами, здійсненні релігійних обрядів та підтриманні порядку. Важливими аспектами соціальної структури були також родинні зв’язки та кланова система, яка забезпечувала взаємодопомогу та соціальну підтримку.
Вплив колоніалізму
Полінезійські культури зазнали значних змін під впливом західного колоніалізму. Європейські дослідники почали досліджувати цей регіон у другій чверті XVIII століття, а перші місіонери прибули наприкінці 1700-х і на початку 1800-х років. Великобританія анексувала Нову Зеландію за договором Вайтангі (1840), що призвело до міжетнічної напруги між корінним населенням маорі та європейськими переселенцями. Серед інших колоніальних держав, які претендували на різні частини Полінезії, були Франція, Німеччина, Нова Зеландія, Сполучені Штати та Чилі.
Вплив християнства
Вплив місіонерства на народи Полінезії з часом посилювався, і християнство стало невід’ємною частиною життя жителів острова. У багатьох регіонах християнство взаємодіяло з місцевими традиціями та звичаями. Села часто змагалися за будівництво більших і складніших церков, що стало символом їхньої віри та престижу. Багато полінезійців були завербовані для місіонерської діяльності в інших частинах Тихого океану, зокрема в Меланезії.
Деколонізація та сучасний стан
Після Другої світової війни почали поширюватися настрої щодо деколонізації. Самоа стало першою постколоніальною тихоокеанською державою, отримавши суверенітет від Нової Зеландії в 1962 році. Вона має парламентську систему, але лише традиційні вожді (матаї) можуть голосувати та балотуватися на виборах. Тувалу також дотримується парламентського стилю правління. Три групи островів — Тонга, Таїті й Гаваї — традиційно були монархіями, проте монархія збереглася лише в Тонга, де парламент за британським зразком надає особливий статус традиційним дворянам. Більшість острівних груп отримали певний ступінь незалежності від колоніального панування.
Острів Пасхи
Острів Пасхи (Рапа-Нуї) є аномалією регіону. У 1860-х роках корінне населення було настільки знищено хворобами, занесеними європейцями, і работорговцями, що майже вимерло. У 1888 році острів був анексований Чилі; його жителі тепер єдині жителі тихоокеанських островів, які контролюються державою Латинської Америки. Мало що залишилося від оригінальної культури острова Пасхи. Місцева полінезійська мова (яка також називається рапа-нуї) збереглася, але більшість людей також говорять іспанською. Приблизно одна третина невеликого населення острова є вихідцями з Чилі.
Висновок
Полінезійська культура, вірування та звичаї є унікальними і багатогранними, відображаючи адаптивність і стійкість корінних народів до змінних умов навколишнього середовища. Незважаючи на вплив західного колоніалізму та християнства, багато традицій і звичаїв збереглися до сьогодні, надаючи сучасним полінезійцям глибоке відчуття ідентичності та культурної спадщини.
Іван Гудзенко
