Бонавентура був сином лікаря Джованні та Марії з Рітелли. За легендою, у дитинстві він важко захворів і, за його власними словами, був врятований заступництвом святого Франциска Ассізького. У 1235 році він вступив до Паризького університету, де в 1243 році отримав ступінь магістра мистецтв. У 1244 році він приєднався до францисканського ордену, прийнявши ім’я Бонавентура. Він продовжив навчання теології у францисканській школі в Парижі під керівництвом таких відомих магістрів, як Олександр Хейлз і Іоанн Ла-Рошельський.
У 1248 році Бонавентура почав викладати Біблію, а з 1251 по 1253 рік читав лекції з «Сентенцій» Петра Ломбарда. У 1254 році він став магістром теології і прийняв керівництво францисканською школою в Парижі. Його праці, зокрема коментарі до Біблії та Breviloquium, показали глибоке розуміння Священного Писання і широкі знання філософів, зокрема Арістотеля. Бонавентура здобув славу як людина, здатна примиряти різні традиції в теології та філософії.
2 лютого 1257 року Бонавентура був обраний генеральним міністром францисканців. У цей час орден переживав внутрішні розбрати між спіритуалами, які прагнули суворої бідності, і Relaxati, які порушували правила. Бонавентура зберіг єдність ордену, реформувавши його в дусі святого Франциска. Його проповіді, як і його численні праці, сприяли відродженню францисканського ідеалу. У своєму шедеврі «Мандрівка розуму до Бога» (1259) він показав шлях до Бога через Христа за прикладом святого Франциска.
Святий Бонавентура залишив незгасний слід у християнській духовності та теології. Його здатність поєднувати філософські доктрини з глибокою релігійною вірою зробила його одним з найвпливовіших мислителів свого часу. Його твори продовжують вивчатися і шануватися в християнських колах у всьому світі.
Іван Гудзенко
