Паломництво на Схід
У 1198 році, перебуваючи в Мурсії, Ібн аль-Арабі мав видіння, у якому відчував, що йому було наказано покинути Іспанію та вирушити на Схід. Так почалося його паломництво, з якого він ніколи не повернувся на батьківщину. Першим відомим місцем, яке він відвідав під час цієї подорожі, була Мекка (1201), де він «отримав божественний наказ» розпочати
Також у Мецці Ібн аль-Арабі познайомився з молодою дівчиною надзвичайної краси, яка, будучи живим втіленням вічної Софії (мудрості), мала зіграти в його житті роль, дуже схожу на ту, яку Беатріче зіграла для Данте. Її спогади були увічнені Ібн аль-Арабі у збірці віршів про кохання («Tarjumān al-ashwāq; «Тлумач бажань»), на яку він сам написав містичний коментар. Його сміливі «пантеїстичні» вислови накликали на нього гнів мусульманської ортодоксиї; деякі з них забороняли читати його твори, в той час як інші зводили його до рангу пророків і святих.
Подорожі та духовні вчителі
Після Мекки Ібн аль-Арабі відвідав Єгипет, а потім Анатолію, де в Коньї зустрів Садра аль-Діна аль-Кунаві, який мав стати його найважливішим послідовником і наступником на Сході. З Коньї він пішов до Багдада та Алеппо (сучасний Халаб, Сирія). До того часу, коли його довге паломництво завершилося в Дамаску (1223 р.), його слава поширилася по всьому ісламському світу. Шанований як найбільший духовний вчитель, він провів решту свого життя в Дамаску в мирних роздумах, навчанні та писанні.
Спадщина та вплив
Ібн аль-Арабі залишив по собі багату спадщину містичної думки, яка продовжує впливати на мусульманську духовність та філософію. Його праці досі вивчаються і шануються за їхню глибину та широту, а його концепції про єдність буття та божественну любов залишаються центральними в суфізмі.
Іван Гудзенко
