Хоча сучасне єврейське тисячоліття уникає насильства і зосереджується на пристрасті до мучеництва, у ранньому християнстві насильство стало важливою частиною міленіалізму. Фундаментальна проблема раннього християнства і всіх апокаліптичних рухів полягала в управлінні часом і розчаруванні через несправджені очікування. Члени спільноти відреагували на затримку Парусії через організацію спільнот та ритуали, які передчували майбутнє. Це потребувало нового часового погляду, оскільки кінець не настав одразу або швидко, а здійснювався через час, необхідний для виконання Божих завдань, зокрема євангелізації.
Після того, як християнство стало інституцією, а не просто харизматичним культом на периферії суспільства, надії на апокаліптичний міленаризм стали викликом для церковних лідерів, які наголошували, що Царство Ісуса «не з цього світу». У 2-му столітті християнські автори почали критикувати апокаліптичні тексти, особливо Одкровення Івана, і намагалися виключити його з канону.
Незважаючи на зусилля церковної ієрархії усунути міленіалізм з офіційної теології, апокаліптичні страхи та тисячолітні надії продовжували залишатися сильними серед християн. Парадоксально, їх твори, як коментар святого Ієроніма до Книги Даниїла, стали основою для нових форм міленіалізму, наприклад, віри у «Відпочинок святих» — 45-денний період, коли святі насолоджуватимуться миром на землі після останнього випробування. Харизматичні пророки використовували апокаліптичні прогнози з Об’явлення та Книги Даниїла, щоб мобілізувати вірних. Відчуваючи цей попит, церковні лідери інколи йшли на компроміс з тими, хто залишався вірним ідеї справжнього тисячоліття. У другому столітті виникли дві ключові теми середньовічного міленіалізму: використання антиапокаліптичної хронології для відкладання кінця часів, що мав заспокоїти терплячих, і перетворення Римської імперії на позитивну есхатологічну силу.
Богослови намагалися змінити старовинні очікування і знищити ворожнечу до Римської імперії. Центральним у їхніх зусиллях стало нове розуміння часу кінця за св. Павлом і його посилання на «перешкоду» для приходу «людини беззаконня» у Другому посланні до Солунян. Християнська імперія прийняла це як проблему і пізніше виробила міф про Останнього імператора — надлюдську постать, яка єднає весь християнський світ протягом 120 років у мирі та справедливості, передаючи владу перед приходом Антихриста.
Іван Гудзенко
