Ці філософи проводили паралелі між обмеженнями, які логіка накладає на мислення, і обмеженнями, які почуття обов’язку накладає на етичні дії. Вони стверджували, що людська дія повинна відповідати абсолютній цінності (Благу), а людська думка — регулятивній цінності (Істині), яка накладає на неї обов’язок відповідати цьому принципу. Віндельбанд і Ріккерт вважали, що «Критика чистого розуму» Канта розробляє не просто етичну сутність, а імперативний обов’язок діяти відповідно до абсолютних цінностей.
Ріккерт, однак, розширював критичні спроби Канта, вважаючи їх надто вузькими, оскільки вони зосереджувалися лише на фізиці. На його думку, критичний підхід мав би стати основою для всіх наук про дух. Цей підхід дозволив реінтегрувати німецький ідеалізм (зокрема, ідеї Фіхте та Гегеля) у кантіанство, створюючи особливу філософську традицію.
Аксіологічне неокантіанство також змогло інтегрувати різні філософські напрями, зокрема:
Філософія духовних наук Вільгельма Дільтея, яка стверджувала, що інтелектуальне життя не можна пояснити натуралістичною причинністю, а лише через історичне розуміння (Verstehen).
Філософія життя Георга Зіммеля, який відмовився від попереднього натуралістичного релятивізму на користь підтримки об’єктивних цінностей.
Філософія цінностей Гуго Мюнстерберга, відомого психолога-експериментатора, який створив одну з перших систем цінностей.
Напівгегельянство Річарда Кронера, філософа культури та релігії.
Загальні праці Бруно Бауха, наступника Лібмана в Єні.
В результаті дослідження аксіологічного неокантіанства видно, що цей філософський напрямок став важливим етапом у розвитку філософії, який спрямований на розуміння цінностей у житті та науці. Ініційоване Вільгельмом Віндельбандом та розвинуте Генріхом Ріккертом, аксіологічне неокантіанство поєднувало у собі ідеї німецького ідеалізму з критичним підходом Канта, що дало змогу створити нову філософську традицію. Ці вчені розширювали межі філософського мислення, інтегруючи різні напрями, такі як філософія духовних наук, філософія життя, філософія цінностей та інші, що дозволило відкрити нові горизонти розуміння сутності людського існування. Їхні ідеї залишаються актуальними й до сьогодні, надихаючи філософів на пошук нових шляхів у розвитку етичних, естетичних та інтелектуальних цінностей. Аксіологічне неокантіанство стало важливим кроком у розвитку сучасної філософії, відкривши двері для подальших досліджень у галузі ціннісного мислення.
Іван Гудзенко
