Термін «ковчег» має свої корені як у латинському «arca» (скриня), так і в міфах та легендах, зокрема вавилонському епосі про Гільгамеша та біблійному оповіданні про Ноя. У вавилонському міфі ковчег виступає як спасіння від потопу, що попереджає загибель людства, а у біблійній історії про Ноя — як посудина, що зберігає життя і спадщину людства. Таким чином, термін «ковчег» не лише означав фізичну коробку, а й мав теологічне й духовне значення як символ спасіння та захисту.
У біблійних текстах Ковчег Заповіту співвідноситься зі скрижалями, на яких були викреслені перші десять заповідей, отримані Мойсеєм на горі Синай. Ці скрижалі стали не лише символом Божого закону, а й фундаментом юридичної та моральної системи, яка визначала ідентичність народу Ізраїлю. Пізніше заповіді стали відомі як Декалог, а їх переклади і тлумачення знаходяться в основі багатьох релігійних і культурних традицій.
Крім своєї релігійної ваги, Ковчег мав і культурно-історичний контекст. Згідно з біблійними переказами, будівництво Ковчега та отримання скрижалей були ключовими подіями в історії Ізраїлю. Ці події відображаються як перші кроки формування нації та закладення основ його віросповідання.
Іконографія, що зображує Ковчег та скрижалі, зберігається як у єврейських, так і в християнських традиціях, несучи давню символіку до нашого часу. Ковчег Заповіту залишається не лише релігійним об’єктом, а й символом віри, моралі та ідентичності, що продовжує надихати та відображати глибину духовності та культурного спадку.
Іван Гудзенко
