Історія самаритянства
Самаритянство бере своє коріння в давньому Ізраїлі, в околицях міста Самарія. У VII столітті до н.е., під час асирійського панування, багато євреїв були вигнані з Північного Ізраїлю, і вони залишилися в Самарії. Ця спільнота почала розвивати свою власну релігійну традицію та святилище на горі Грізім.
Хоча самаритяни вірили в одного Бога Ягхве, їхня релігійна практика і тексти були відмінні від юдейської традиції. Це стало джерелом конфліктів з юдейською владою та релігійними лідерами. Спір між самаритянами і юдейськими євреями тривав століттями. В іудейській традиції їх називали «проклятими», і вони були відокремлені від іудейського співтовариства..
Віровчення самаритянства
Самаритяни вірять в єдиного Бога і дотримуються Тори (Перші п’ять книг Старого Заповіту), але в їхній версії Тори є відмінності від юдейської. Наприклад, у самаритянській Торі, гора Гаризим вважається святішою, ніж Гора Морія в Єрусалимі, яку шанують юдейські євреї. Крім того, самаритяни здійснюють релігійні обряди та свята, які відрізняються від юдейських обрядів.
У самаритянській релігії багато спільного з християнством і іудаїзмом, але є відмінності в традиціях, святах та релігійних обрядах.
Сучасний стан самаритянства
Сучасна самаритянська громада є маленькою, і її чисельність оцінюється в кілька сотень членів. Головне святилище самаритян — це місто Наблус на горі Гризім, де проводяться їхні релігійні обряди.
Самаритяни залишаються важливою частиною історичної та релігійної мозаїки Середземномор’я. Їхній стан сучасної громади є викликом для збереження їхньої унікальної культурної та релігійної спадщини в умовах сучасного світу. Тим не менш, самаритяни продовжують зберігати свою ідентичність і вірність традиціям, які складають їхню унікальну релігійну спільноту.
Іван Гудзенко