Визначення поняття польської філософії
Під польською філософією швидше розуміємо національну філософську традицію європейської філософії, в рамках якої та існувала; філософські твори, які створили та написали польською мовою етнічні поляки на території тодішньої польської держави. Водночас ця філософія є частиною європейської інтелектуальної культури.
Періоди становлення польської філософії
Варто зазначити, що польська філософія пройшла кілька періодів власного розвитку до остаточного утвердження: середньовіччя, відродження, просвітництво, ХІХ, ХХ століття. Якщо ж брати до прикладу період середньовіччя ХІІ століття нашої ери, то тут спостерігається присутність швидше писемної, а не філософської польської традиції, де сильно була розвинена перша. ХІІІ століття охарактеризувалося появою перших філософських праць авторів іноземного або ж польського походження, де останні отримали західноєвропейську освіту. Перший твір польського авторства що порушує моральну проблематику з’явився на початку ХІІІ століття. Авторство твору приписують польському хроністу, краківському єпископу Вікентію Кадблуку.
В тім для нас не менш важливим фактом стане ще одна особистість з польським корінням Вітело, уродженець Сілезії, праці натурфілософської тематики якого датовані другою половиною ХІІІ століття. У натурфілософських працях Вітело можна побачити перші витоки – це неоплатонізм і поєднаний з ним арістотелізм як дві філософські системи. На думку дослідників, Вітело – перший справжній польський філософ від якого бере свій початок польська філософія.
Важливе значення становлення польської філософії XІV століття відіграють перші вищі освітні навчальні заклади як осередки її поширення, серед яких виокремимо Краківську академію (сучасний Яггелонський університет). Саме його створення слугувало зародженню польської філософської традиції. Важливу роль в питанні інституціоналізації відводиться Матвею Краковському. В працях Краковського піднімалася моральна та релігійна тематика, котра містить елементи метафізики.
У XV столітті характерною є поява пізньої схоластики в Польщі, представленої двома гілками – via moderna та via antiqua. Першу представляють Станіслав Скальбмежський, Ніколай Гожковський, Анджей Кокожинський, Якуб Йюртербурзький, Павел Ворчинський, тоді ж як другу – Ян Глоговчік, Якуб Гостинінський, а такий філософський нарям як скотизм представлений через Михаїла Бреславського та Яна Стобніца. Як не дивно, вказані вище дві течії спираються на коментарі філософських праць Арістотеля. Ще однією характерною особливістю цього періоду є проникнення італійського гуманізму в Польщу через католицького львівського архієпископа Григорія Сяноцкого, ректора Краківської академії Яна Домбрувкського. Сяновський як виявляється противник схоластики і прихильник оригінальних та унікальних античних текстів філосософів, вивчає практичні та корисні науки. Домбрувкського вважають коментатором «Сентенції» Петра Ломбардського.
У XVІ столітті в Польщу проникають реформаційні ідеї, залишені авторами в оригінальному та різновидному спадку у таких площинах наукових знань як теологія, етика та політична філософія. Слід зазначити, що крім цих площин зявилася ще одна – польський антитринітаризм. Саме з цього середовища виходить низка філософських праць, авторство яких приписане Григорію Павелу Бзежинському, Петру Гоньондзькому, Симону Будному. Їхня творчість здійснила сильний вплив у XVІІ столітті на лютеранство та кальвінізм в Європі, європейське Просвітництво.
Однією із важливих рис філософії Просвітництва стала натурфілософія, котра заклала фундамент в сучасній науці. Представлена вона через яскраву постать польського астронома, Миколи Коперника. Праці науковця сильно вплинули на подальше становлення західноєвропейської науки та філософії. Епоха Епоха Відродження у Польщі характеризується політичними ідеями та соціальними концепціями, впливом на них самої Реформації. І тут слід виокремити двох її представників – Станіслава Оріховського та Анджея Фріча-Моджевського, де перший зайняв контрреформаційну позицію католицької церкви, вважаючи суспільну ієрархію та нерівність небесною ієрархією, тоді ж як другий – реформаційну.
Потрібно відмітити той факт, що Просвітництво в Речі Посполитій дещо запізнилось. Воно позначене серединою XVІІІ – початком ХІХ століття. Відміна риса польськї філософії в епоху Просвітництва- взаємозвязок громадських та політичних змін. Польська філософія Просвітництва представлена Гуго Колонтаєм, Станіславом Сташіцом, Яном Снядецьким, Адамом Ігнацієм Зєбєллєвічем, Аньолом Довгірдом (прихильник кантівської філософії). Значущу роль в цей період відіграє політична філософія, тексти якої писалися Колонтаєм та Сташіцом. Набутий європейський досвід, автори підлаштовуали під польський уклад.
Філософія здорового глузду викладалася Аньолом Довгірдом у Вільному, Юзефом Емануелем Янковським – в Кракові, Адамомом Ігнацієм Зєбєллєвічем – у Варшаві. Набувало свого поширення в Польщі кантіанство, представлене через Юзефа Калясанти Шанявського, німців — працівників Польщі – Михаїла Вацлава Войгта. Після ліквідації Віленськогого університету 1832 року, полякам довелося вивчати філософію за межами своєї держави (Австрія, Німеччина, Росія, Франція). Польська філософська думка втрачала свої риси, а тому налагоджувалися контакти із західною філософією. Львівський та Краківський університети, де навчання проводилося виключно польською мовою, стали осередками поширення польської філософії.
Епоха романтизму Польщі ознаменувалася польським месіанізмом – однією із головних течій в ХІХ столітті. Польський месіанізм ідею есхатології (спасіння людства). Спасіння як не дивно повязується з польським народом та відбувається в історичному процесі. У месіанізму можна побачити обєднання філософської, релігійної та політичної думки. Мета месіанізму – духовне та релігійне оновлення як противага епосі просвітницького мислення та католицизму. Якщо для Просвітництва характерними були емпіризм та раціоналізм, то для месіанського романтизму – емоції та уява. Формування ідей месіанізму відбувалося завдяки Юзефу Вроньському. У творах Вронського робляться спроби аби поєднати філософію, релігію, наукову реформу, По суті, месіанізм виступає як абсолютна філософія, котра виконує обіцянку людства щодо Месії – Ісуса Христа.
Вплив месіанської філософії був настільки великим, що не міг не зачепити креативних персон, зокрема таких як письменник Адам Міцкевич. На Міцкевича повпливав філософ Анджей Товянський. Міцкевич висловлює думку щодо приведення людства до спасіння через видатних особистостей та народів. Особливу роль у власній філософії відводить словянським народам (тут розуміються насамперед поляки), а такокож французам.
Малооригінальним та еклектичним виглядає ще один напрям у польській філософії –позитивізм. Напрям представлений філософськими діячами: Олександром Свєнтоховським, Юліанм Охоровичем, Владиславом Козловським. Слід відмітити що сферою Свєнтоховського не була філософія, а соціологія, відповідно ж як Охоровича – психологія. Сфера соціології обіймалася також Людвіком Гумпловичем, а філософія та соціологія права – Лєоном Петражицьким. Філософське та методологічне обгрунтування наук належить Бенедикту Дибовському, Йосифу Нусбауму-Гіларовичу, Владиславу Бєганському, Маріану Смолуховському.
Кінець ХІХ століття позначився припиненням домінування позитивізму, місце якого зайняв антипозитивізм, інакше кажучи – модернізм. Філософя модернізму представлена Ігнацієм Мотушевським, Антонієм Лангє, Станіславом Пшібишевським, Зеноном Пшесмицьким, Тадеушем Мічінським. Яскравим представником модернізму виступає ще Станіслав Бжозовський. Його філософію займають праці, пов’язані насамперед з філософією праці. Іншим представником модернізму є Маріан Здзеховський.
Межа ХІХ-ХХ століття стала поверненням інтересів до месіанізму. Таким чином спроби варіювання в одну систему отримують назву неомесіанізму. Якщо раніше об’єднуючим фактором було етнічне співтовариство людей, то тепер ним виступає релігія – католицизм. Він є основою національної ідентичності Польщі, місія котрої – збереження віри. До представників неомесіанізму відносимо Войцеха Дзедушіцького, Станіслава Щепановського, Людвіка Посадзи, Антонія Холонєвського, Вінценти Лютославського.
Лютославський є одним із небагатьох представників польської філософії, котрого знають за межами держави. Лютославським налагоджувалися тісні дружні зв’язки з філософами Джеймсом та Бергсоном. Лютославський відомий своїм методом стілометрії, застосованим в «Діалогах» Платона. Відіхд від марксизму помітний в Людовікка Кржівіцького та Едуарда Юзефа Абрамоського, не можна тут оминути і Станіслава Бжозовського, якого згадували раніше.
Віденський університет народив геніальну людину філософських знань професора Казіміра Твардовського, учасника Польського філософського товариства у Львові; науковця, якому вдалося вивести цілі студентські покоління та сформувати філософську групу, котра пізінше стала філософською школою – львівсько-варшавською. До учнів філософа, професора Твардовського відносять: майбутнього логіка Яна Лукасєвіча, психолога та перекладача Владіслава Вітвіцького. Відбулося приєднання Казімежа Айдукєвіча, Тадеуша Тшежовського, Тадеуша Котарбінського, Зігмунта Завірського. Великий інтерес справила на Лєснєвського та Татаркєвіча.
Сфера наукового дослідження Твардоського – епістемологія, його учнів – формальна логіка, завядки якій школою принесена міжнародна слава. Варшавський університет стає осередком формування польської математичної школи (математична логіка та основи математики). Школа представлена Вацлавом Сєрпінським, Стефаном Мазуркєвічем, Казімежом Куратовським.
Основні представники польської філософії ХХ століття
До основних представників польської філософії варто віднести Альфреда Тарського (семантична теорія правди), Марію та Станіслава Оссовських, Мєчіслава Валліса, Едварда Познаньського, Ізідору Домбську, Марію Кокошінську, Хенріка Мельберга, Лєшека Колаковського, а також неотомістів: Юзефа Марію Бохенського, Кароля Войтилу.
Панас Вернигора
