Алімов Навіс
У радянські часи, коли багато легенд, переказів і містичних явищ замовчувалися, це було улюблене місце туристів, які любили гарні місця. І любителів помилуватися весняними квітами, особливо конвалії і кримські півонії, що вдосталь покривають схили балки. Через балку був прокладений туристичний маршрут №78.
У пострадянські часи легенди та таємниці давніх часів прорвали туман мовчання та стали знову доступними. Так ми довідалися про містичний камінь в Алімовій балці. Вперше – із публікацій «Комсомольської Правди», а згодом та інших газет.
Качі Кальон
Перекази говорять про Аліма – кримського Робін Гуда, який захищав простий народ від свавілля влади. Таємним притулком йому і була балка, названа на його честь. Балка є ущелиною між горами, дном якої тече струмок, а схили рясно поросли лісом. Струмок бере початок біля вершини гори, з джерела. Неподалік джерела розташована Алімова Печера – вхід у систему природних печер, що служила притулком самому Аліму та його воїнам.
Але наймістичнішим місцем Алімової балки є камінь. Камінь покритий арабською в’яззю. Відкривається камінь не всім. Але кому відкриється – на тих чекає безбідне життя, щасливий шлюб, добра доля дітей, а для містиків відкриваються доступи до таємниць і незвичайні здібності.
Алімів Камінь
Ще за радянських часів в Алимовій балці безслідно зникали люди, тому влада заклала камінням входи до печер. Ще кажуть, що в балці оселився дух Аліма і пропускає через неї лише сильних та сміливих людей.
Добре знаючи, що давні практикували ув’язнення в камені джинів (стихійних духів), а також знаючи, що деякі камені є артефактами, що залишилися від найдавніших цивілізацій, я дуже захотів побачити цей камінь і доторкнутися до нього, щоб розгадати його таємницю.
Такий випадок мені вперше представився 2010 року, 19 листопада.
Приїхали до туристичної бази «Алімова Балка» автомобілем із Сімферополя. Автомобіль залишили біля бази та пішли до туристичної стежки № 78. Дорога до початку стежки веде через плодові сади, як доглянуті, так і занедбані. У покинутих садах з’їдаємо по дикій грушці. Кущі ростуть в садах дуже густо, і в чагарниках живуть птахи. Доходимо до початку стежки. Переконуємося у вірності шляху, побачивши стовпчик із цифрою 78. Починаємо підйом стежкою, вгору, схилом балки. Підніматися до джерела потрібно на висоту майже 600 метрів, довжина стежки має бути не більше ніж 2,5 км.
Помічаємо дивовижну річ: завдяки аномальному теплу в листопаді 2010 року (19 листопада повітря в Криму опівдні прогрілося до +28) багато дерев на початку балки почали випускати нове листя, як навесні. Сфотографували цю природну аномалію.
Джерело Аліма
Дерева на початку стежки ще зелені. Чим вище піднімаємося – тим більше жовтого листя спостерігаємо у кронах. Втім, зустрічаються і червоні, і бузкові, і навіть фіолетові. Дуже красиво.
З правого боку від стежки починають траплятися скелі і камені, що стоять окремо. Досліджуємо їх, фотографуємо. Зрештою, доходимо майже до вершини гори. Ліс стає густішим, крони темніші. Між стовбурами дерев трапляються значні, дуже красиві, порослі зеленим мохом, і обвиті плющем, мальовничі камені. Їх багато — і різних розмірів. Який із них той самий?
Чуємо дзюрчання води. Зліва огинаємо скелю, по якій тягнуться вгору зелені кучеряві рослини, і виходимо до джерела. Джерело справді виявляється місцем сили. Кам’яне русло тремтить майже фізично, сильні вібрації наповнюють тіло. Хоча їх важко витримати, але вони надзвичайно приємні і наповнюють тіло якоюсь особливою енергією. Можна сказати про цей стан «Наповненість давньою силою».
Тут були Алімові Печери
Ми довго оглядали все каміння на околицях джерела, і знайшли навіть дві природні печери, і знайшли Алімов навіс, але не змогли знайти шуканого каменю. Тоді ми змирилися з думкою про те, що можемо його не знайти, і приготувався йти назад.
Перед тим, як покинути джерело, ми поклали духам джерела, духам ущелини та духу Аліма прасад, запалили індійські пахощі та прочитали мантри. Після чого попросили привести нас до шуканого каменю і показати інші Місця Сили, що є поруч.
Завершивши ритуал частування духів, ми рушили назад. Аж раптом за моєю спиною впало сухе дерево. Я озирнувся на звук. Решта також розгорнулася до джерела звуку. Жодного сухого дерева не було. Тільки-но знову збиралися йти – почули шум від крил птаха. Знову обернулися. На тому місці, звідки було чути звуки дерева, що впало, і птаха, що летів, стояв камінь. Його важко було побачити навіть досвідченому мандрівнику. Камінь поріс зеленим мохом, вкрився опалим листям, його обвив плющ, і довкола розрослися ще зелені чагарники. Не дивно, що камінь був невидимий з стежки.
Підійшли до каменю. Зазнали потужного припливу сили – як у джерела. Лише сила була інша. Холодна, як глибина моря в спекотний літній день. Арабського в’язі не виявили. Камінь справді покритий рисками та хвилястими лініями стародавньої писемності. Віддалено це схоже на арабську в’язь, але це не арабська в’язь. Щось багато давніше.
Постояли біля каменю, загадали бажання, побажали каменю щастя. І тоді вже рушили назад.
Ігор Мехеда
