Під час зажинок та обжинок формували перший сніп. Його забирали з повагою з поля та ставили у клуні. Цією обрядовою дією запрошували до себе могутню силу врожаю, щоб вона впливала й на врожай майбутніх періодів.
Снопи формували з жита, пшениці або вівсу.
У передріздвяний період (найчастіше на Святвечір) господар будинку разом с синами з цих снопів, що зберігалися у клуні, робили Дідух. З Дідухом у руках обходили садибу та вносили його до хати. Далі господар вносив Дідух до хати, знімав шапку, та промовляв до присутніх: «Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Біг назначив вік!»
Дідух залишався в оселі та знаходився у ній до Водохреща (19 січня). Що ж символізував Дідух: 1. Врожай минулого періоду, який має викликати врожай майбутніх періодів. 2. Дерево роду та допомогу предків. 3. Сонце. На користь цього припущення свідчить звичай додавати до Дідуха 12 маленьких в’язок сіна (Сонце та 12 Знаків Зодіаку, пізніше переосмислення – Христос та 12 Апостолів).
Дідух також має символізм Трійці (ведичної Трійці – Права-Нава-Ява, пізніше – й християнскої Трійці), бо стоїть на трьох ніжках-підпірках та найчастіше має три рівня(поверхи). Та символізує Триаду: Врожай – Згасання – Відродження.
Дідух та 12 в’язок сіна зберігалися в оселі до Водохрещі. Після Водохрещі Дідух виносився вночі на вигін (або у сад), де спалювали. Вогонь, яким палав дідух мав стати «маяком» для весни, закликати весну прийти на землю.
Попіл дівчата потім висипали на город — «щоб родили огірки» та інша городина.
Ігор Мехеда
