Народився майбутній подвижник 354 року в місті Рим. Сім’я Арсенія вирізнялася християнським благочестям, завдяки якій він був добре вихований і отримав освіту. Із вивченням світських наук, взявся за латинську і грецьку мову. Глибокі знання дали змогу поєднати у собі благочестиве та добродійне життя. Натомість прагнення служити Богу вірою було настільки великим, що Арсеній залишив в спокої науки і обрав інший шлях.
Вступає до однієї римської церкви і стає повноцінним її кліриком в сані диякона. Про освіченість та благочестя Арсенія почув сам імператор Феодосій, попросивши того зайнятися вихованням майбутніх спадкоємців – Арсенія та Гонорія. Підпорядковуючись римському папі Дімасу, двадцяти дев’ятирічний Арсеній вирішує залишити служіння. Прибувши в Константинополь, зустрівся з імператором Феодосієм. Правитель наказав Арсенію зробити двох царевичів такими, щоб керувалися мудрістю і благочестям, були убережені від юнацьких захоплень. Феодосій вважав за важливо, щоб сини Феодосія шанували його як батька та вчителя.
Виховуючи царевичів, Арсеній водночас думав позбутися мирського для того, щоб перебувати в безмовності. Неодноразово Арсеній молився до Бога. Господь сказав, що святий має уникати людей, щоб спасти свою душу. Зрозумівши у чому річ, Арсеній знімає із себе дорогоцінний одяг, замінивши подорожнім, таємно залишивши палац, попрямував кораблем до Олександрії. Шлях тривав до скитської пустелі. Прибувши на місце Арсеній благає прийняти його в чернецтво. Після того був відведений до авви Іоанна Колова. Випробувавши смирення Арсенія кинутим сухарем, отець Іоанн сказав, що з нього вийде великий подвижник. З рук старця Арсеній прийняв постриг. Своїм аскетичним подвижництвом перевершив отців, які жили в пустелі. Вдруге Господь звернувся до Арсеній аби він не тільки уникав людей, а перебував в безмовності.
Преподобний зрозумів чого просив у Бога, то те й отримав. Оселившись поза Скитом, усамітнившись в келії, довгий час став безмовним. У церкву міг прийти у свято або ж неділю, не ведучи ні з ким бесід, зберігаючи повну безмовність. Відповідь Арсенія на запитання ченця вразила останнього: не можливе залишення Бога і життя посеред людей. Хоч не переставав молитися проте знаходив час для порад та настанов ченцям, мудро даючи відповідь на запитання.
А один чернець з Скита взагалі бачив старця Арсенія, якого під час молитви охопило полум’я. Виробляв корзини з розмочених у воді листків фінікової пальми. Неприємний гнилий запах води викликав питання, чому старець так робить. Старець дав можливість зрозуміти, що ще в мирському світі відчував пахощі, тепер змушений терпіти сморід аби після смерті не відчути запах пекла. Подвижник через людей змушений був переходити в інше місце усамітнення.
Старець вважає, що більшість веде постовий подвиг, не виконуючи головного: утримання душі від таких гріхів як ненависть, гнів, осудження, злопам’ятність, гордість, які уподібнені пофарбованим гробам із смердючими кістками. Інший чернець звертається до старця на рахунок псалтиря, що має робити аби зрозуміти значення самих псалмів. Преподобний звернув особливу увагу на необхідному читанні псалмів ченцями, адже невидимі злі сили не можуть витерпіти сили, яку мають слова самого Писання. Неодноразово ченці чули як Арсеній заставляє себе працювати.
У нього на очах завжди рясніли сльози покаяння. П’ятдесят п’ять років тривало подвижницьке життя Арсенія Великого. Досягнувши похилого віку, старець відійшов у вічність 450 року після Різдва Христового. Його подвиги пам’ятають, а справу чернечого ангельського життя шанують. Настанови старця щодо чернецтва записали його учні. Перу Арсенія належить одна із праць: тлумачення Євангелії від Луки. Твори були включені до шістдесят шостого тому Грецької Патрології. Православні вшановують його пам’ять 21 травня, а католики – 19 липня.
Панас Вернигора
