Народився він 1866 року в селі Шовське (входило до складу Тамбовської губернії), в селянській благочестивій родині. Сім’я Симеона була гостинною і дуже допомагала нужденним, віддаючи навіть останнє, що мали. Симеон виявляв любов та теплоту до своїх батьків. Разом з батьками відвідує храм і приймає участь в богослужінні. Виявляє інтерес до Священного Писання та агіографії.
Симеон займається сільськогосподарською діяльністю з батьком, допомагає по будівництву старшим братам. Вихований у православній традиції, Симеон прагне чернецтва аби наблизитися до Бога та Царства Небесного. Але перед тим як прийняти чернецтво мав пройти військову службу.
Випадок, який стався з Симеоном назавжди змінив його життя: у сні бачив себе зсередини, а також проникнення огидного змія. Від огиди, прокинувшись Симеон чує заклик Богородиці змінити ведення способу життя. Усвідомивши свій негідний вчинок, прийшов до покаяння, подякувавши Цариці Небесній за її допомогу. Проявив бажання жити за законом Божим згідно совісті. Служба в армії загартувала дух Симеона, зміцнила характер, привчила бути відповідальним та виконуючим. Він став рішучим, не залишаючи в думках чернечий спосіб життя.
Особисто давав пожертву для монахів Святого Афону. Після закінчення терміну військової служби Симеон хоче відвідати преподобного Іоанна Кронштадського, але не застає отця. Залишає йому записку з проханням молитися за нього. Після свого повернення з армії, пробував деякий час вдома, попрощавшись з рідними відправився до Афону. З 1892 року вступає до Пантелеймонівського монастиря, несе послух на млині. До фізичної праці він звик, оскільки працював в селі і пройшов армійський вишкіл, найважче було боротися із спокусами.
У ньому спостерігалося падіння духу і бажання залишити монастир, але цим міг засмутити Богородицю. Йому вдалося подолати в собі дві спокуси: гордість та марнославство через молитви, послух та священицьку пораду. Другою небезпекою для майбутнього подвижника став відчай, під час якої Господь підніс його дух до Царства. З відчуттям присутності Спасителя, Симеон відчув дотик Божої благодаті. Симеон посилює християнський подвиг, відштовхуючи лукаві думки.
Ним порівнюється людина з дитям, яке втратило радісне спілкування з матір’ю. У нього не було старця, який би духовно наставляв на життєвий шлях. Але в пам’яті утримувався Серафим Саровський – святий подвижник і молитовник. З 1896 року Симеона було пострижено в ченці з іменем Силуан, а 1911 року – став схимником. В усьому намагався себе стримувати: в їжі, пості, сні. При ослабленні молитві просив в Бога допомоги. Христос сказав аби той не падав у відчай, а пам’ятав про геєну вогняну.
У молитвах старець просив за грішний світ, який перебуває у забутті Творця світу. В проханнях старця відчувалася скорбота та любов. Найбільшу перевагу для отця Силуана мали молитви за ближніх. На думку преподобного, молитви здатні зберегти мир, а при ослаблені – світ встояти не може. Притримуючись кіновійного уставу, не виявляв прагнення до затворництва, вважаючи його Божим благоволінням.
24 вересня 1938 року преподобний старець відійшов у вічність. До нас дійшли повчання преподобного Силуана Афонського, записані ієромонахом Софронієм та єпископом Діоклійським Каллістом. Перші отримали назву «Писань Старця Силуана», інші ж – «Спасіння за вченням преподобного Силуана Афонського».
Панас Вернигора
