Ця тибето-бірманська народність колись переселилася до Бангладешу з території сучасного Тибету. Заселення сучасного ареалу відбувалося на початку нашої ери. Народ заселив територію, встановлюючи на ній свої порядки. Згодом трипурі заснували власну державу, яка процвітала на початку 16 століття.
На той час тут правила династія Деббарма, що керувала країною до 18 століття, коли ці місця були завойовані Великобританією. Однак монархи зберегли свій вплив до 20-го століття. В 1949 місцевість, де компактно проживала народність, була приєднана до Індійського союзу, в 1972 був заснований автономний штат Трипура, інша частина народу увійшла до складу республіки Бангладеш.
Представники народу проживають у гірському районі Читтагонг у Бангладеш і розмовляють мовою кокборок, що належить до підгрупи бодо сино-тибетської мовної сім’ї. Використовують писемність, що базується на бенгальському алфавіті.
За даними перепису населення 2011 року, 93.60% тріпурі є індуїстами, а 6.4% — християни (переважно баптисти). Є також буддисти та представники анімістичних вірувань.
Гірські громади трипурів мають власну соціально-адміністративну організацію. Кожен член громади може мати право самовизначення. Народ має самобутню культуру. Їхня мова та традиції сильно відрізняються від звичаїв сусідніх народностей. Наприклад, тут досі популярний традиційний спорт з важкою назвою thwngmung. Сьогодні він потроху забувається, оскільки у трипуру набувають поширення сучасні спортивні ігри.
Проте традиційні види спорту ще популярні у сільській місцевості. Свою оселю представники народу традиційно будують на палях, щоб уникнути нападів диких звірів. У національній кухні переважно м’ясні страви, причому крім звичайної яловичини та свинини, їдять черепах та жаб. У сімейних стосунках поширений цікавий звичай – наречений має відпрацювати за наречену два роки.
Іван Гудзенко
