Історія караїмізму
В середньовічний період юдеї – равиніти та караїми зазнають переслідувань та гонінь в таких країнах як Іспанія, Португалія та Литва. В часи національно-визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького караїмська спільнота потрапляє під погроми, а при кримських татарах взагалі не було відрізнення, де караїм, а де єврей.
Як в Криму так і у Великому князівстві Литовському утворюється окремий народ, котрий назвав себе караїми. Період Російської імперії видався для караїмів вкрай важким, адже існували дискримінаційні закони, викликані посиленим антагонізмом двох груп: караїмів та юдеїв-равиністів.
Становлення караїмізму
Зародження караїмізму відбувається у VІІІ столітті нашої ери завдяки його основоположнику Анану бен Давиду. Течія розвивалася з VІІІ по ХІІ століття нашої ери на території Багдаду (колишній Аббасидський халіфат, сучасна територія держави Ірак). Стверджують про популяризацію вчення того ж самого Анана бен Давида, яке охопило не тільки Близький, а й Середній Схід, а з Візантії проникло до Хазарського каганату.
Свідчень щодо самого засновника караміїзму досить мало, існують легенди та передання щодо життєдіяльності Анана бен Давида, втім вони досить сумнівні. За легендою стверджується про якусь політичну боротьбу всередині самої спільноти, тут фігурують імена Анана та Хананьї, що були племінниками єврейського екзіларха. Один із них повинен був посісти його місце.
Серед юдейських лідерів почалися суперечки та піддавання сумнівам релігійних якостей Анана, перевагу надали Хананьї. Оскільки Анан вважав несправедливим потоптання його честі, то розпочав нелегальну боротьбу, в результаті якої і потрапив до в’язниці. Був засуджений на смертну кару, але врятувався через халіфа. Сказав халіфу, що є насправді сповідником іншої релігії. Власне із цим випадком і пов’язують виникнення караїмства. Історія ця є дещо сумнівною і не зрозуміло чи правдива.
Вона сприймається карїмами як наклеп, через що послідовники стверджують про спотворення Талмуду та усного передання в юдаїзмі. Зрозумілим є той факт, що караїми могли вийти з течій, якими Усна Тора піддавалася сумніву. Та попри наукові знахідки знайдених сувоїв Мертвого моря була висунута наступна гіпотеза: кумранська спільнота та література здійснили безпосередній сильний вплив на ранні юдейські течії, котрі могли асимілюватися з караїмами. Про спадковість караїмів та кумранської спільноти свідчить наступний факт: фрагмент копій Дамаського документу, знайденого в Каїрі, котрий як не дивно є літературною пам’яткою саддукеїв.
Місця поширення караїмізму
Релігійна течія поширена в наступних країнах: Туреччина, Україна, Сполучені штати Америки, Росія, Литва, Ізраїль. Найбільш сприятливим середовищем з середини ХХ століття стали країни: Іран, Ірак, Сирія та Єгипет. Чисельність адептів у світі не перевищує 30 000.
Сучасний стан караїмізму в Україні
Згідно державного законодавства, караїми разом з татарами визнані як автохтонний народ автономної республіки Крим. З 1991 року покращуються релігійні умови, чого не було в першій і другій половині ХХ століття. Чисельність караїмської спільноти поступово зростає. Так з 2001 року їх становило 1196 осіб. В Криму живе близько 700 осіб, Івано-Франківську – 106, на Одещині – 65, Дніпропетровщині – 64. З 2011 року лише 96 осіб вважають караїмську мову рідною. Якщо в період УРСР кінця 80-х років кількість караїмів сягала 1404 особи, то сьогодні картина є дещо драматичною. Караїмським співтовариством України було вироблено два діалекти : кримський та галицько-волинський. Це склалося насамперед історично. Перший діалект носив назву «південний», інший –«північний».
Особливості культового служіння
Місцем звершення культу в караїмізмі слугують кенаси. Кенаса – релігійна культова споруда, які нагадують єврейську синагогу. У першій половині ХХ століття синагоги були перейменовані в кенаси. Сам термін перекладається з караїмської мови як дім зібрання (синагога на івриті). Кенаси є прямими аналогіями равиністичних синагог. Караїмська кенаса вівтарною частиною направлена на Єрусалим. Кожна кенаса має коридор для молитовного зібрання старців, котрий називається азарою.
Внутрішня частина кенаси поділена на мошав-зекенім, шулхан, гехал. Перша частина із спеціально відведеними дерев’яними лавами, на яких сидять і моляться старці, а також прихожани під час трауру, тут розміщується другий ярус із жінками, котрим дозволено споглядати служіння через вікна сіткообразної форми. Центральна частина використовується для молодих чоловіків, хлопчиків, котрі стоять під час молитви.
Підвищене місце використовується священнослужителем – газаном. В обов’язки газана входить звершення богослужіння перед священним ковчегом, сховищем Священної Тори. Раніше центральну частину кенаси застеляли килимами, оскільки значну частину богослужіння людям доводиться стояти на колінах. Сьогодні цю частину заставлено лавами. Кожна кенаса повинна мати хоча б два газани та прислужників (шамашів).
Пегас
