Її народження датують VIII століттям нашої ери. Саадхут народилася та виховалася батьком Сааком, церковнослужителем і входив до Двінського католікосата. У неї ще був брат Степанос Сюнеці розробник теорії музики та перекладач грецької мови.
Дізнавшись про вбивство брата, Саадхукт впала у стан глибокого суму. Намагаючись вийти з важкого психологічного стану, обирає подвижницьке життя, поселившись в Гарнійській ущелині, в печері, котра розташовувалася неподалік міста Єреван. Дане місце слугувало їй для створення релігійного гімну, складання церковних віршів, а також літургічних піснеспівів.
Саакдухт допомагала за ширмою своєю прихованою музикою на лірі у лікуванні проблем нервових розладів людей. Немає ніякого сумніву у тому, що вона використовувала музичну терапію як засіб зцілення людини. Із написаних творів релігійного характеру неушкодженим вдалося зберегтися одному «Свята Марія» (Србуї Маріам) та дев’яти строфному акровіршу.
Пізніше Србуї Маріам було опубліковано вірменцем, музикознавцем Норайром Погаряном. Публікація з’явилася в періодичному виданні «Хаск» (1951 р.). Більшість гімнів приурочені Діви Марії.
Ці гімни насамперед сприяли подальшому розвитку жанру. Їй вдалося навчити священним мелодіям мирян. Крім духовних піснеспівів Саакдухт також приділяла особливу увагу педагогіці. Є згадування Степаноса Орбеляна про акровірш Богоматері, виконаний вірменською поетесою Саакдухт. Пізніше такий акровірш буде віднайдений.
Значно пізніше сам текст вдасться знайти та видати єпископу, філологу Цовакану. Те, що текст приписують авторству вірменки свідчать перші букви, утворюючи ім’я власника даного твору.
Вплинула своїми творами на подальшу творчість авторів наступного століття. Як стверджує Степанос Орбелян, Саакдухт до кінця життя вела аскетичне життя. Останні роки проведені нею в Гарні, де й поетеса померла.
Могила Саакдухт перетворюється у місце паломництва для багатьох віруючих.
Пегас
