Цей період представлений багатьма науковцями, які зробили вагомий внесок у розвиток науки та культури в світі. Із занепадом могутнього халіфату, ісламська культура запозичується однією із персидських держав – Саманідою, через такі тюркські імперії: Газні, Караханіди, Тімуріди, Сельджуки, Хулагуіди. Про неабияку еволюцію ісламської культури описує науковець Тернер, вказуючи на те, що мусульманським художникам, науковцям, робочим та князям вдалося створити унікальну культуру.
Саме цей період дав поштовх розвитку наукам: математиці, медицині, філософії, фізиці, хімії, тощо. Культура охопила південну частину Іспанії і поширилася до самого Китаю, увібравши наукові досягнення людей різної національності та віросповідання. Арабською культурою розвивалися знання Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, підготовлювався ґрунт для епохи Відродження.
І як бачимо багатьма науковцями, художниками, інженерами, поетами, філософами, купцями зроблений внесок в економіці, літературу, філософії, морській справі, сільському господарстві із збереженням минулих традицій, з використанням власних винаходів. Самий такий найбільший розвиток всього перерахованого відбувається в епоху двох династій – Омейядів та Аббасидів. І в цьому плані була найбільша підтримка державних керманичів. В період Арабського халіфату розвивається медицина, військова техніка, математика, усі дисципліни набувають практичне значення. Звичайно ж, не слід забувати і про оригінал класичної арабської мови. Науковці міст Кордова, Багдад, Самарканд розуміли один одного і спілкувалися переважно на арабській мові.
Починаючи з ІХ століття у Багдаді проводяться інтелектуальні маджліси під час яких богословами, філософами, астрономами обговорювалися цікаві ідеї. Також розвивалася освітня діяльність, в якій важливе місце посідали заклади навчання – медресе (спеціальні школи із вивчення релігійних та світських наук). Поступово медресе перетворювалися в університети. По суті, араби зуміли застосувати західноєвропейську модель розвитку освіти. Факт зрозумілий, оскільки освіта на той час відгравала ключову роль у суспільному житті.
Процес поступово прискорювався, так як із створенням університетів виникала необхідність в організації наукових центрів. Наукові центри слугували платформою для накопичення, розвитку та обміну знань науковцями. У 920 – х роках нашій увазі представлений унікальний науковий центр під незвичною на перший погляд назвою «Бейт аль-Хікма» (Дім Мудрості), засновником якого є халіф аль-Мамун. До наукових центрів також відносили низку міст: Каїр (Єгипет), Газна, Дамаск (Сирія), Бухара, Ісфахан, Хорезм, Балх, Кордова, Нішапур, а також інші.
У 859 році нашої ери у Фесі завдяки підтримці принцеси Фатіми аль-Фіхрі засновано університет. В університеті могли навчатися як чоловіки так і жінки, нараховувалася невелика кількість факультетів, викладалися різні дисципліни. Цей факт підтверджується ісламським географом аль-Мукаддасі, який стверджує, що дійсно період пов’язаний з становленням ісламських наукових центрів, і якщо на Заході оцінювалися більше писарі, то на Сході – дорожили улямами (науковцями).
До того все більшу увагу мусульманських науковців привертала астрономія. Кожне найбільше місто мало обсерваторію. У 1259 році у Тебрізі виникає перша Марагинська обсерваторія, її засновником стає ат-Тусі. Вперше висувається гіпотеза низкою ісламських науковців щодо обернення землі навколо своєї осі. Сюди ж можна віднести Шарафа ад-Діна Ат-Тусі, Насір ад-Діна Ат-Тусі, Ібн аш-Шатіра. Мусульманами удосконалюється астрономічний інструмент-астролябій (використовується для визначення розташування зірок та відстані між ними). Ще один прорив здійснюють у ІХ-Х столітті нашої ери брати Муса (вирахувана ними довжина земної окружності).
Аль –Біруні доведено обернення Землі не тільки навколо осі, а й Сонця. Дослідження цим науковцем проводилися в індійському місті Нандан, в якому той вираховував площу поверхні землі. Навіть у Європі був використаний цей метод, названий «правилом Біруні». Середньоазіатським науковцем аль-Фергані відкрито існування сонячних плям, протягом сімсот років його астрономічними працями користувалася вся Європа як навчальним посібником. Велика заслуга науковця у вирахуванні точного значення кривизни екліптики. Науковцем Улугбеком складено каталог зоряного неба «Гурганського зіджа», з описом тисяча вісімнадцять зірок. Він визначив довжину зоряного року (триста шістдесят п’ять днів, шість годин, вісім секунд) з нахилом осі Землі (точне вимірювання: 23,25 градусів). Однією із колосальних праць цього науковця у 1444 році вважається «Нові Гураганові астрономічні таблиці» (використовувалася як посібник в європейських обсерваторіях).
Науковець Ібн Байтар у ХІІ столітті став відомим у світ через зроблений в своїй книзі опис близько тисяча чотириста рослин та трав, які мають лікарські властивості. Науковець з Персії Ібн-Сарафійюн вперше описує сім кліматів Землі. Аль-Батані написав працю, в якій містився перелік двісті сімдесяти трьох географічних координат. Також шоста глава книги вченого торкається опису землі та охарактеризування морів : Чорного, Азовського, Каспійського.
Мухаммадом Ібн Батуттою було подолано сто двадцять тисяч сімсот кілометрів. Видатним ісламським математиком Мухаммедом аль-Хорезмі введено десяткову систему рахунку, дроби, тригонометричні функції у сучасній математиці. Ним же написано «Книгу заповнення та протиставлення» (Кітаб аль-Джабр валь Мукабал), відому на Заході як Алгебра. Найбільше досягнення відмічене в розвитку медицини.
Важливу роль у цьому відіграв саме Арабський халіфат, зайнявшись будівництвом лікарень, шпиталів, медичних інститутів. Араби випереджували Європу у проведенні досліджування хвороби очей. У 707 році в період правління Омейядів, особливо ж халіфів аль-Валіда ібн Абдул –Маліка. Держава взяла на себе витрати, забезпечення хворих людей усім необхідним, включаючи продукти харчування. Держава перестрахувалася з прокаженими, у разі їхньої втечі оголошувала арешт.
Передовими науковцями у сфері медицини стали ар-Разі, який повністю здійснив опис очного рефлексу, захворювань віспи, лихоманки; Ібн Сіна (Авціена), що прославився на увесь світ своїми досягненнями в медичній науці і як автор унікальної роботи «Канон лікарської науки», здійснив низку складних хірургічних операцій, працею котрого як посібником користувалися європейські медичні інститути.
Вартий уваги науковець аль-Захраві, винахідних хірургічних інструментів, котрий здійснив перші хірургічні операції над хворими; Камбур Весім – систематизував знання щодо такої хвороби як туберкульоз, визначивши характер інфекційного захворювання; аль –Маусілій – винахідник голки для видалення катаракти очей; Алі Ібн Іса – приписують авторство праці «Тазкіра»; Алі ібн Аббас – ним проведено онкологічну хірургічну операцію.
У 794 році Ібн Фазил будує фабрику з виготовлення паперу, у 800 році- В Єгипті, в 950 – Андалусії. Папір, який пізніше виготовляли в Європі став називатися «дамаськими сувоями». У період золотої доби ісламу чітко працювали системи зрошування та сівообороту в аграрному секторі.
Значних успіхів було досягнуто у фізиці арабським науковцем, математиком аль –Хасамом в оптиці. Його праця так і називалася «Книга оптики», поставлена нарівні з фізичними законами Ісаака Ньютона. Основи кібернетики закладено ще одним науковцем аль-Джазарі. Одна із його праць «Кітаб -Хілял» користується великою популярністю у сучасній кібернетиці. Крім того, науковець є автором винаходів: клапанного насосу, водопідйомної машини, водяних часів, музичного автомату, технологічних новинок, таких як ламінування деревини, кодові замки, гібрид компасу з сонячним годинником та інше.
У 880 році Ібн Фірнаса сконструйовано перший апарат, який нагадував аероплан (пізніше таке ж саме сконструює Леонардо да Вінчі). Значний вплив серед науки виявила філософія, представлена Абу Маарі, Ібн Рушдом, аль – Кінді, аль – Газалі. У ІХ столітті араби стикаються з природно-науковою філософською античною спадщиною. Велику зацікавленість проявлено до філософії Арістотеля, стосовно питань природознавства та логіки.
Араби ознайомлювалися з коментаторами шкіл неоплатонізму як в місті Афіни так і Олександрії. Насамперед, успіхів було досягнуто в такій науці як хімія, в якій належну шану можна віддати її родоначальнику Джабіру ібн Хайяну. Науковцем описуються різні кислоти, розробляється експериментальний метод хімічного дослідження. Висувається думка про знаходження в атомі великої енергії з можливістю розщеплення її ж самої. На думку науковця в ході розщеплення утворюється сила, якої достатньо знищити місто Багдад. Чітко видно, що арабська наука стала поштовхом у розвитку сучасної науки Європи в цілому, враховуючи наукові здобутки минулих поколінь.
Пегас
