Можна було б вважати такі ідеї продуктом регресивної складової суспільства, яке не здатне інформативно оперувати складними інформаційними потоками, вміти чітко розділяти правдиві сподівання від ілюзорних очікувань.
Кожна епоха в будь якій духовній матриці демонструє очікування на розв’язання складних суспільно-особистісних проблем шляхом завершення циклу буття системи, що на думку, очікуючих, приречена на самоліквідність. Єдиний шлях, що здатен зарадити ситуації – кінець цього світу з надією настання кращих часів, утворення нової суспільної формації, нового світу з поліпшеними, і навіть райськими, комфортними увами життя, в яких відсутні як такі уявлення про страждання, хвороби, старість та смерть.
Такі ідеї ставали предметами численних утопій. В християнському богослів’ї ідея Царства Божого, що здатна вирішити остаточно усі основні тривоги людського буття, є фундаментальною істиною, основним предметом віри. Спираючись на багатовіковий досвід історії християнської церкви, починаючи з епохи раннього християнства, такі очікування лягли в основу усіх есхатологічних уявлень.
Незважаючи на слова Христа про те, що «дня і часу цього не знає ніхто», дослідники Священних текстів спирались на власні інтерпретування герменевтичних смислів, в яких йдучи шляхом особистісного досвіду, вмінь і навичок, а також містичних одкровень, застосовували можливості розшифрувати певну «приховану» символіку біблійних образів, в яких закладений код поточного календарного датування завершення існування системи зла та неправди.
В буденній свідомості, усі колізії стосовно «кінця світу», обертаються довкола нетрадиційних вірувань, апокаліптичних сект, неохристиянських конфесій, езотеричних світобачень тощо. В рамках історії розвитку традиційного християнства, європейській духовній думці епохи Реформації, таким прецедентом став обчислювальний розрахунок дати пришестя Христа, професора математики, пастора та проповідника Міхаеля Штіфеля.
Відомий німецький математик та лютеранський пастир Міхаель Штіфель народився близько 1487 р., маючи заможнє походження. Батьки, бувши купцями і мавши чималий капітал для навчання та виховання сина, віддали його до еслінгенської латинської школи, яку майбутній професор завершив з великом успіхом. Зі шкільних років, Штіфель проявив неабияке захоплення розв’язком складних логічних задач та головоломок, що в майбутньому чітко визначило його подальший шлях пов’язаний з математикою. Однак, перед тим, як йти шляхом наукового життя, Міхаель Штіфель йтиме шляхом аскези і у 1511 р, незадовго до початку Реформації, розпочатої Лютером, у вищезгаданому Еслінгені, вступає до місцевого монастиря і приймає обітницю послуху за Августинівським орденом.
В період між становленням лютеранства у німецьких землях, для багатьох вірян складними постали богословські дебати про розуміння засобів спасіння людської душі. Середньовічна свідомість, як і свідомість раннього Лютера в монастирі Ерфурту передбачала усвідомлення лише аскезу, самоприниження і комплекс певних справ як чинника прояву Божественної благодаті.
В цій дискретності «справа-віра», Міхаель Штіфель переживав апокаліптичні очікування швидкого настання Царства Божого як спроби звільнити останнього від усіх тривог його внутрішнього сумління. Комплекс таких переживань вилився у богословські дебати з тогочасним вченим-теологом Томасом Мернером, який, за свої неортодоксальні ідеї змушений був залишити рідні місця і втекти до Франкфурту на Майні.
Після утвердження Аугсбургського віросповідання, а також усіх віросповідних справ, розпочатих ще у Вормсі, Лютер призначив Штіфеля штатним пастирським проповідником при князівському дворі графа Альбрехта VII з Мансфельда. Маючи змогу перебувати у вищих верствах, Штіфель серйозно займався теорією чисел, дослідженням природи алгебраїчних рівнянь, спроби побачити розшифровку біблійних пророцтв спираючись на числові виміри вживані у священних текстах. За рекомендацією Лютера, Штіфелль починаючи з 1527 р. стає першим протестантським проповідником на австрійських теренах.
У Лохау за сприянням реформатора, математик отримає посаду парафіяльного священика, де, відповідно, друкує листи Лютера відомі на той час як німецькою так і латиною. Саме у Лохау, Штіфель досліджує природу числових пропорцій і можливостей чисел. У Аннабурзі, дещо згодом, вчений працює над теорією «обчислення слів», що вилилось у різноманітні нумерологічні спекуляції.
Спираючись на дану концепцію, намагається алгебраїчно інтерпретувати біблійні тексти та літери, що вилилось у публікацію памфлету «Про кінець світу», виданого у Вітенберзі 1532 р. На підставі власних міркувань, складних обчислень, спираючись на символіку біблійних пророцтв, Штіфель приходить до висновків, що кінець світу відбудеться 19 жовтня 1533 р о 8:00 ранку.
Не менш цікавим підтвердженням для дослідника, стала інтерпретація імені римського понтифіка папи Лева X — LEO DECIMVS, що означало, при певних маніпулятивних розшифруваннях, число звіра. Дізнавшись про цю ситуацію, Лютер був збентежений як богослов, але з розумінням і пошануванням поставився до професора математики, чиї праці випереджували багатьох дослідників в Італії та Франції. І все ж, реформатор назвав ідеї вченого «фантастичними», що не матимуть жодного успіху.
Його парафія, в якій той був діючим кліриком, вже була підготована до очікувань кінця світу: фермери припинили свою діяльність, відмовились від будь якого приватного майна. Невідомі паломники здійснили навіть паломницький похід зустріти кінець світу у Лохау. Дізнавшись, що нічного апокаліптичного не відбулось, професор був заарештований, і впродовж чотирьох тижнів ретельно охоронявся у Вітенберзі. Оптимізм Штіфеля побачити в числових пропорціях та величинах розшифрування математичних пропорцій потерпів невдачу. В свою чергу, Лютер не вважав Штіфеля в богословському сенсі єретиком, оскільки математика була основним заняттям пастора. Більше того, сам реформатор ще з самого початку зі скепсисом звертався до будь яких спроб піддавати обчисленню біблійні символи.
В той ж час не слід недооцінювати вагомі колосальні внески вченого у розвиток математичних знань. Його напрацювання в галузі точних наук були фундаментальними і прогресивними. У 1544 р., Штіфель надав чіткий опис від’ємних чисел, показника степеня, піднесення до степеня, а також дослідив природу різноманітних прогресій. Вагоме значення Штіфель приділив логарифмам, дослідив біномінальні коефіцієнти, склавши таблицю їх утворення до 18 ступеня. Завдяки Штіфелю, введено поняття квадратного кореня. x {\displaystyle \ x}
Лютер заохочував математика проводити фундаментальні дослідження з алгебри у Вітенберзькому університеті при умові, що його дослідження матимуть раціональне зерно істини, а книги опубліковані надалі, будуть «нешкідливими».
З Божою допомогою, як писав Штіфель, з легкістю та настирливістю, вивчав праці Крістофа Рудольфа, автора першого підручника з алгебри, в якому описувалась природа рівнянь та нерівностей, а також роботи евклідової геометрії в латинському варіанті «Кампанус Новара». Професор математичної кафедри Якоб Міліх у Вітенберзі спонукував вченого видати всебічний і зрозумілий трактат з алгебри та елементарної арифметики.
Вчений вагому роль зіграв і в роботі з місцевими парафіянами у Гольцдорфі, що розташований на сучасному окрузі Ельстер. Під час подій Шмалькальдської війни, перебирається до Прусії у Кенігсберг, однак повертається звідти у 1554 році. В період з 1554-1559 рр. стає призначеним пастором у Брюку, а з 1559 року – першим професором математики в університеті м. Єна. Завершив свій життєвий та науковий шлях видатний вчений та богослов 19 квітня 1567 р у Єні, залишивши після себе колосальні напрацювання з алгебри та богослів’я.
Распопов Євген
