В якому столітті відбулося проникнення конфуціанства в Корею сказати досить важко, але про те, що в ІV столітті нашої ери існував перший конфуціанський університет, а в провінціях зосереджувалися академії заперечень немає (мається на увазі ранній вплив конфуціанства в Когурі, а потім в Пекче та Сіллі).
Мануань-лінь вказує на функціонуючу в V столітті в Пекче класичну конфуціанську книгу «Лунь-юй», а в VІІ столітті – в Сіллі «Шу-цзін». Сіоль-цзоном наприкінці VІІ століття завдяки винайденим знакам полегшилася робота в читанні книг. У вищому навчальному закладі в Силлі напочатку VІІІ століття розмістили зображення Конфуція. Близько п’ятдесяти корейців у VІІІ-ІХ столітті були відправлені до Китаю на екзамени з конфуціанського вчення. Деяким довелося залишитись і отримати посади.
Дані факти підтверджують оцінювання корейцями конфуціанського вчення, що водночас супроводжується книжним списком, датованим 864-880 роками нашої ери. В час правління династії Ко-ріо старалися триматися курсу такої ж самої політики стосовно конфуціанства. Тому що це давало перевагу для навчання юнаків, можливість засновувати школи не лише в одній столиці, а й в містах. В цей важливий період будуються бібліотеки і вносяться надруковані конфуціанські книги. У 958 році згідно китайського зразка встановлюються екзамени.
Тим не менше, конфуціанство до початку носило адміністративний характер і не проникало туди, де народом зберігалися традиції та звичаї буддизму. Більше того, до буддизму тяжіли королі, а населення через суворість принципів конфуціанства, протиріччя характеру та звичаю країни віддалялося. Наприкінці Х століття Цое-чжюном поширювалося новітнє вчення.
Навіть конфуціанець Ань-ю висловлював своє невдоволення щодо упадку храму Конфуція і домінування буддійського служіння. Проте пізніше адептами того ж Ань-ю буде підготовлено ґрунт для науковців XІV століття як головних діячів та поширювачів конфуціанства по усій Кореї. Із проникненням творів історика, філософа Чжу-сі можемо стверджувати про перші початки зародження філософської системи конфуціанства в Кореї. На перешкоді стояв буддизм.
Розвиток буддійського чернецтва ставав реальною загрозою руйнування сімейного та суспільного державного устрою, тому королі Сілли намагалися зробити важким доступ до монастирів, тоді ж як конфуціанство було підтримкою державного устрою, притримуючись суворих принципів сімейного та суспільного життя в Кореї, а це призводило до пробудження королівських умів в досягненні ідеалу.
До того часу як відбувалося ознайомлення корейців з тим вченням, котре доносить Чжу-сі, спостерігається швидкий розвиток конфуціанства в країні, зацікавлення ним інших. З другої половини XIV століття конфуціанство в Кореї представлене службовцями Чжіоном-мон-чжю, якого називали Пхо-інем та І-саком – Мок-інем. Перший загинув, коли захищав короля династії Ко-ріо від іншого. Справа продовжувалася через учнів та послідовників Пхо-іня. У ХV столітті займаються літературною та політичною діяльністю, підтримуючи конфуціанство.
Конфуціанство користувалося великим авторитетом серед інтелігенції в добу правління нової династії, що не могло привернути їхню увагу. Воно поширювалося швидкими темпами. Настанови замінили корейські догмати, застосування яких в житті повинно здійснюватися без сумніву, заперечення, а етична та соціальна система набула статусу державної релігії, нетерпимої до тих, які не визнають авторитету її ж самої.
Тому особи, які вивчали або ж вивчаються конфуціанство мають мати знання при вступі на державну службу, їм забороняється читання буддійської та даоської літератури, відвідування народних святкувань на честь того чи іншого шаманського божества. Наглядними прикладами слугують зруйновані конфуціанцями буддійські монастирі в місті Сеул, а також спалений в Сон-до храм, де люди звершували жертвоприношення давньому божеству.
Через те, конфуціанці вводять в Кореї китайський звичай. Заборонялися шлюби для осіб, які відносилися до одного роду; вдруге виходити заміж вдові; встановлено три роки трауру за батьками; приписується кожній сім’ї дотримуватися культу нащадків; установлено правило щодо чоловічих зачісок, тощо.
В Кореї формується конфуціанський гурток науковців, які у свою чергу здійснюють безпосередній влив на королів. В такий спосіб конфуціанці займали державні посади завдяки принесенні користі державі. За рахунок державного доходу будували храми та академії конфуціанського типу, кожний уїзд мав школу для навчання юнаків принципу етики конфуціанства. Коли конфуціанські науковці переходили дозволені їм межі, тоді королями приймалися необхідні міри.
Прямим свідченням цьому перевищення повноважень конфуціанцями в половині XVІ століття, яке закінчилося закриттям деякої чисельності храмів та піддання інших відповідним правилам. В тім такі культурні заходи не завжди ставали досяжною метою королів і ті змушені були уступити.
Якщо королі виступали проти конфуціанства з порушенням його правил, то таких очікувала страта та вигнання, але не слід забувати і про вагому роль членів королівської сім’ї, які керуючись авторитетом конфуціанських науковців та стаючи в їхній захист, зміщували з престолу таких неугодних осіб з позбавленням королівського титулу (король Іон-сань та Коан-ха проголошені тиранами, оскільки переслідували конфуціанців). Безумовно перемогу здобували прихильники вчення Конфуція. Конфуціанство в Кореї стрімко просувалося у другій половині ХVІ – ХVІІ століття.
У цей період з’являються письменники, філософи, які пишуть праці, де містяться ідеї конфуціанства, створюється література. Серед таких конфуціанців варто виокремити Сон-сі-ріоля, І-хоана (названий Тхо-ге), Сіон-хоня (У-ге), І-і (Юль-гок). Спокій та процвітання конфуціанства в кінці ХVІІ та на початку ХVІІІ століття змінюється на криваві протистояння в дворянській партії. Політична агітація негативно відобразилася на самих конфуціанцях. Лад в країні був наведений королем Іон-цзоном. Конфуціанство в Кореї ні з одним із релігійних вчень не ворогувало, залишаючись до них байдужим.
Конфуціанство в Кореї не потрібно розуміти як релігію, а швидше зібранням моральних правил, котрі сприяють людині в збережені її душевного спокою та гармонії внутрішнього та зовнішнього світу. За конфуціанством це досягається шляхом відношення людини до всього того, що її оточує. А для цього встановлені відносини між батьками та дітьми, монархом з підданими, чоловіком та дружиною, старшими та молодшими братами, друзями.
Принцип «сяо» проявлений п’ятьма моральними якостями: добротою, прямотою думки, бездоганною поведінкою, володінням пізнання, чесністю. Конфуціанством приписуються правила «лі» ( в європейському мисленні розуміється як церемонія).
Конфуціанство притримується культу предків, приписуючи приносити жертви в їхній спомин. Такої пам’яті мають удостоюватися особи, заслуги яких перед людством та народом великі. Сюди ж відносять надприродні істоти: духи-хранителі неба, природні сили. Культ предків, який вписується в конфуціанство разом з іншими елементами надає йому релігійного характеру з визначенням обрядів.
Розглядаючи власне самий культ предків, не можна не натрапити на таку річ як існування в людині трьох душ, що є загальноприйнятним в корейському конфуціанстві. Так одна душа звершує переселення поминальну табличку у вигляді дощечки, друга – прямує до могили, бо ж нею опікується верхній дух, третя – до невидимого світу, десятьох суддів. В момент поховання тіла в землю зв’язок живих з другою та третьою душею припиняється. Табличка, в яку переселяється перша душа після обряду залишається в особливій домашній кімнаті. Протягом трьох років душа в цій табличці перебуває там, а по закінченні терміну переноситься до храму предків.
Таблички предків корейського імператора за звичай зберігаються у двох храмах: Цзон-міо (тут зберігалися дощечки правлячих королів династії) в Сеулі та Цзо-гіон-міо – в Чжіонь-чжю (зберігалася поминальна дощечка основоположника теперішньої династії) . А вже третій храм слугував для збереження дощечок заслуженої вельможі.
Церемонія жертвоприношення звершується після омивання рук старшим членом сім’ї та особами, які допомагають йому у цьому. Ритуал здійснює голова сім’ї, під час нього старші та почесні гості сидять, молоді стоять, а родичі приходять в траурному одязі, плачуть і ридають. Після цього обкурюється фіміамом їжа на столі та чиниться двічі поклон душі, яка сходить під час кадіння саме у той момент. Ридання з стогонами замінюється співами. Стаючи на коліна розпорядник траурного обіду тричі поливає з ложки вино на білі водорості, повільно встаючи з опущеною вниз головою відступає повільно кілька кроків, зробивши два поклони повертається до попереднього місця. Частинки із цих страв кидають та спалюють на папері.
У жертвоприношенні в храмі Цзон-Міо приймає участь імператор, котрий після спалення пахучих ароматів чинить чотири поклони. Жертвоприношення насамперед супроводжується музикою, танцями, співом жертовної молитви. Розходи для жертвоприношення досить великі, ніж сільськогосподарські. Культ предків досить сильно вкорінюється в Кореї, на відміну від християн, його в більшій, меншій мірі притримуються усі корейці. Інший культ стосується великих людей та духів, носить здебільшого приватний характер. У ньому приймають участь як голови сімей так і державне керівництво, в якому чиновники виконують функції конфуціанського жреця.
Але великий привілей надається культу Конфуція та чотирьом його учням, особам, які ревно із точністю дотримувалися правил конфуціанства.
Корейці називають Конфуція «Мунь-сон-оан». Виділяються стародавні персони міфічної історії – Сінь-нон (винахідник землеробства) та Сіо-ріон (винахідниця шовкопрядіння, скотарства). Тому на честь них споруджують спеціальні храми. В Сеулі споруджено головний храм Кий-сіон-са на честь Конфуція. Тут шанують чотирьох учнів мудреця, десятьох мудреців, п’ятнадцять добродійних мужів. Весною та осінню, кожного нового місяця та опівночі приносяться жертви з овечого стада.
Пегас