Єдиними противниками церковного мистецтва виступали кальвіністи, відносячись з підозрою до дрібних друкованих зображень предметів релігійного змісту, сприймаючи більше світські зображення у власних будинках. Для Лютера церква означала продовження стародавньої апостольської традиції. Саме тому лютеранством схвалювалися релігійні зображення. Релігійні зображення нагадували протестантську тематику, зокрема «Останню вечерю» Лукаса Кранаха Старшого, датовану 1565 роком, якою повністю замінюється католицьке. Провідні реформатори виступають в якості апостолів, зберігаючи зображення Ісуса Христа.
Лютеранами використовується розп’яття як підкреслення богослов’я хреста. Ходило чимало розповідей про Лютера, котрому вдалося уникнути пожежі із-за божественного втручання. Реформації вдалося оновити, а не віддалити релігійний образ. Другою стороною медалі виступало іконоборство, ліквідація релігійних зображень. Боротьба з ідолопоклонством переростала у вороже ставлення перших до зображеного: скульптура, картини.
Приймалися ілюстрації та гравюри книг, що носили приватний характер. Ульріхом Цвінглі та Жаном Кальвіном проводилася активна боротьба по ліквідації церковних зображень, більшість яких сприймали як ідолопоклонство. Зображенням святих приділялося менше уваги. Церква вже не займалася замовленням образотворчого мистецтва, але надавала таку можливість художникам та мирянам. Кальвіністи із запереченням ставилися до поховального мистецтва – геральдики.
Найбільш частішими являлися сцени Христа, Страстей Господніх, на відміну від святих та духовенства. Надавалося домінування біблійних сцен (ілюстрації, книжкові гравюри), моралістичного зображення сучасного життя. Крім Кранаха ніхто не зумів це все так передати.
В його намальованих алегоричних сценах прослідковується лютеранська доктрина, зокрема чітко виокремлена серія роботи «Закон та Євангелії». Живописцем Даніелом Хісгеном зображуються біблійні картини на передніх парапетах лютеранських церков. На дерев’яних корпусах органу можна було помітити сцени, які подібні з тими, що в католицькій церкві.
Лютеранами як бачимо сакральне мистецтво захищається від кальвіністської хвилі іконоборства в момент нав’язування ними волі лютеранському населенню. Реформаторство в якості запрестольного зображення найчастіше вибирали Таємну Вечерю, щоб тим самим відрізнитися від католицизму (сцена розп’яття обиралася як прямий зв’язок з Жертвою Христовою самої жертви меси, котрими відповідно передається перетворення Євхаристії).
Звичайно ж новий тип мистецтва відрізнявся від італійського, іспанського та неаполітанського Відродження, зрештою Південної Європи. Протестантське мистецтво виглядало набагато простіше. Яскравим підтвердженням мистецтва в період Реформації слугують унікальні шедеври художника Рембрандта, релігійне мистецтво як бачмо витіснялося світським видом: історичним, портретним, жанровим живописом з натюрмортами.
Зрозуміло, що мистецтво базувалося на протестантському богослов’ї, зосередженому на індивідуальному відношенні між тим, хто поклоняється та Богом. Акцент відображається на простому звичайному люді із побутовими сценами, котрі зображувалися в протестантизмі. У мистецтві протестантизмом повністю втілилося вчення про спасіння через Бога. Натомість протестантськими богословами та художниками применшувались або ж взагалі ігнорувались низки таємниць віри: Благовіщення Пресвятої Діви Марії, Преображення Господнє.
Картини художників-реформаторів носили містичний відтінок із використанням світлотіні. Майстрами застосовується колорит, щоб у такий спосіб добитися великої кількості відтінків. До того ж, існували різноманітні техніки в мистецтві: картини на полотні, гравюри, монументальний живопис, архітектурний розпис. До живописців реформаторської епохи слід віднести Дюрера, Босха, Рембрандта, творчість яких є само по собі унікальною.
Їхня спадщина – створені нові живописні техніки, твори, які сьогодні зберігають у найкращих світових музеях. Необхідно зазначити, що Реформація стала поштовхом для подальшого розвитку нових напрямів живопису.
Пегас