Від природи йому даровано розум, красу, голос та привілей – царський двір. У 1731 році полковник Вишневський через неабиякий талант Олексія у співі в приходському храмі села Чемер забрав його до Петербургу, де його зарахували у придворну капелу імператриці Анни. Олексію симпатизувала царівна Єлизавета, яка закохалася в нього. Оскільки Олексій став фаворитом цариці, то це дало можливість просунутися далі в кар’єрному рості. З втратою голосу був призначений придворним бандуристом, пізніше управляв царським двором та маєтками, камер-юнкером.
У 1741 році у зв’язку із заколотом імператорський трон дістався цариці Єлизаветі. Не остання роль відводиться і для Розумовського, якому у 1742 році за його відданість вручили чин генерала, нагородили орденом святого Андрія Первозванного, дарували маєтки як в Росії так і Україні. У цьому ж році забирає брата Кирила до Петербургу аби той служив при імператорському дворі.
Заздалегідь подбав про виховання Кирила поетами Сумароковим та Єлагіним. У супроводі з колишнім ректором Києво-Могилянської академії Григорієм Тепловим відправлений на навчання до європейського університету. У 1743-1745 роках, взявши собі псевдонім Іван Обидовський проходить навчання у німецьких університетах, подорожує по Франції та Італії. У 1744 році обидва брати удостоїлися графських титулів та шляхетських гербів.
Кирило відрізнявся від брата через великодушність, оригінальний розум, гарний вигляд, освідченість, користувався успіхом при придворних дамах, завоюванням авторитету царського двору. Спільні у братів були погляди щодо захисту інтересу України та її духовенства. У 1746 році Кирило Розумовський обирається президентом Академії наук і мистецтв в Петербурзі. Одружився на графині Катерині Наришкіній. Імператриця Єлизавета наділила їх обох десятками тисяч кріпаків та прекрасним будинком.
У 1747 році згідно царської грамоти імператриця відновила гетьманство. У 1750 році згідно вказівки, Глухівська рада обирає Кирила Розумовського гетьманом Лівобережної України. У 1751 році у присутності імператриці Розумовським була складена присяга на вірність, після чого йому вручили золоту булаву з дорогоцінним камінням, білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку, срібні литаври.
У від’їзді Розумовського використали сто двадцять п’ять підвід. Розумовського як в Європу так і Україну супроводжував колезький радник Теплов, котрим була очолена новостворена гетьманська канцелярія та прибрана до рук адміністративна діяльність. У 1751 році були запрошені імператрицею до Москви. На Україну гетьман навідувався лише за короткий період, увага зосереджувалася на будівництві гетьманських резиденцій в місті Глухів та Батурин. Проживав в Петербурзі та Москві.
У 1752 році виходить указ щодо заборони хлопства, хто перечив указу, переступаючи його, той оголошений злочинцем й ослушником.
Арештовували лише тих, які чинили карні злочини. Від генеральної старшини надходила інформація про не звітування за фінансове становище Гетьманату царям. Розумовський оперував цими даними, з відстоюванням своїх українських прав при царських інстанціях. Ним вводиться митний збір, старшинам роздаються землі, без погодження з Петербургом призначає полковників. Козацька старшина отримує неабиякі привілеї: зосередження в руках місцевого управління, привласнювання сіл через родинні зв’язки. Разом зі зміцненням політичної автономії Гетьманщини відбулося невдоволення в середовищі уряду імперії. У 1754 році реакція зі сторони імператорського уряду стосовно наступу на українську державність не забарилась. Діяльність гетьмана України тримали під чітким контролем з обмеженням його прав.
Згідно імператорського указу Розумовському заборонялося призначати на посади, мав право обрання кандидатур зі старійшини, зобов’язується звітувати за прибутки та видатки. У тому ж році внутрішні митні збори ліквідували. У 1756 році справа щодо автономії України переносилася від Колегії в іноземних справах до Сенату. У 1761 році з наказу імператриці відокремили Київ і підпорядкували його Сенату. Розумовським ще раніше вдалося здійснити судову реформу із запровадженням земських та гродських суддів. У 1762 році зі смертю імператриці Єлизавети відбувається справжній переворот. Гетьман Розумовський завдяки Ізмаїлівському гвардійському полку скидає з трону Петра ІІІ, натомість вітає імператрицю Катерину ІІ.
Імператриця повністю довіряла Розумовському. Для збереження державно-політичної автономії України в складі Російської імперії Розумовський виношує план щодо спадкового гетьманства, розробляючи низки проектів реформ української держави, в тім їм втілитися таки не вдалося. У 1762 році за Розумовським слідкував новопризначений імператрицею Катериною ІІ статс-секретар Теплов, який сказав що традиційна особливість місцевого населення шкідлива для інтересів імперії.
Імператрицю Катерину турбувало те, що в 1763 році через такі зїзди полковників, сотників, старшин, бунчукових, значкових, та військових товаришів консолідувалося українське суспільство. Тим більше козацька старшина присягнула чолом імператриці Катерині ІІ, просячи аби та зробила гетьманську владу спадковою, щоби спадкоємець Розумовського зміг її отримати. Грамота імператриці не сподобалася і викликала в неї лють. Вона звеліла гетьману України прибути терміново в Петербург, після чого змусила його подати рапорт про відставку. У 1764 році офіційним указом Катерини ІІ гетьманство в Україні було ліквідоване.
По суті не існувало жодних привілеїв, які могла мати козацька старшина. В такий спосіб імператриця нанесла нищівний удар як по Кирилу Розумовському так і нереалізованим планам тепер вже усуненого від справ не гетьмана. Катерина ІІ настільки вже розлючена на самого Розумовського, що готова була судити його, проте прибічникам таки вдалося вмовити її, тим самим захистити.
Хоч Розумовський позбавився титулу гетьманства, але залишився в чині генерала-фельдмаршала з виділеною йому зарплатою в сумі п’ятдесяти тисяч карбованців щороку. Він позбувся маєтків та титулів. Хоча низку реформ і провів: політичну, судову, економічну, освітню для українського гетьманату, в тім подальша реалізація не вдалася. Розумовський виїжджає за кордон.
У 1774 році бібліотека Розумовського нараховувала близько двох тисяч томів книг. Сюди відносилися як наукові видання так перевагу мала французька література, меншу кількість складали російські, німецькі, англійські, італійські видання, а найбільша цінність бібліотеки – Батуринський літопис написаний в україномовному варіанті на пергаменті (у 1950 році знайдений, а згодом втрачений).
У 1794 році повертається до міста Батурин. За його ініціативи побудували кам’яний палац в Батурині. Розвиненено господарську діяльність. Започатковує розведення тутових шовкопрядів на Чернігівщині. У 1797 році започаткована технологія виготовлення килимів. Матеріальне забезпечення надходило із-за кордону, усе оплачувалося Розумовським включно до завезених нових порід овець.
Розуміючи соціальне походження, Розумовський усіляко старається допомогти селянам. Став меценатом у побудові лікарні в Батурині з п’ятнадцятьма ліжками у ній. Лікарня стала першим в Україні закладом.
Взимку 1803 року Розумовського не стало. Поховання відбулося в Свято-Воскресенській церкві міста Батурин, котра ще раніше була збудована ним. Навіть після смерті Розумовського, батуринці називали цей час «золотим» і тільки після успадкування його сина усе прийшло в упадок, оскільки належної уваги не приділялося. Бібліотека залишилась розграбованою, більшу частину книг батуринці використовували для підпалювання печей у своїх оселях.
Кирило Розумовський – це один із мудрих гетьманів України, які не приймав участі у військових битвах, а дбав про культурно-освітнє середовище для українського суспільства. Навіть будучи під юрисдикцією Російської імперії від не забував про українську державність, освідченість, культуру, духовність народу. По суті він продовжив справу свого попередника гетьмана Івана Мазепи. Увійшов в історію України як значуща і ключова особистість у питанні встановлення справжньої української держави, яка має будуватися не на насиллі, жорстокості, а мудрості, справедливості, правді.
Пегас