Тіло кинуте в пустелі було легкою здобиччю для стерв’ятників та шакалів, а в річці – для крокодилів, котрі обожнювалися. В першу чергу такий ритуал, із заупокійними храмами та жрецями стосувався захоронень фараонів. І лише з демократизацією релігії такий ритуал почала використовувати вища знать. Пізніше він використовується людьми з низьким становищем, проте зі змінами. Великий привілей надавався тому, хто виготовляв гробницю, таку людину за звичай уподібнювали Осірісу, сім’єю ж старалися дотриматися усього необхідного для звершення ритуалу.
Першим важливим елементом у похованні постає муміфікація. В період правління ІІІ династії фараонів і виникає процес муміфікації. Період пов’язують із встановленим культом сонця, будівництвом пірамід царям та мастабів вищій знаті. Муміфікація проводилася так: видалення внутрішніх органів із залишенням мозку, заповнення порожнини з допомогою прянощів та смоли. Після цього тіло огорталося бинтами, а обличчя покривалося золотою гіпсовою маскою та вкладалося до дерев’яного гробу.
Із закінченням необхідних церемоній гріб спускали в спеціально приготовлену поховальну камеру. При використанні кам’яного саркофагу здійснювали спуск гробу все ж ту камеру, опускаючи дерев’яний гріб.
Першим процесом в ритуалі поховання слугує бальзамування. Труп людини передавався бальзамувальнику, який робив розтин лівої сторони із вийманням внутрішніх органів. Нутрощі складали в канопу (спеціальна посудина для зберігання органів, які піддалися бальзамічній обробці). Посудина має форму колони із розписами різних ієрогліфів. Канопи виставлялися поруч при гробі в поховальній камері.
Тим, які не займали високого соціального статусу, робили дуже просте бальзамування тілесних органів, поміщаючи їх в соляний або ж натрієвий розчин. Процес бальзамування відбувався в період Середнього царства, адже цьому є прямі свідчення. Мумію вкладали до гробу, котрий розписувався молитвами, замовляннями, зображенням власності покійного. Навіть при гробницях покійних слуг знаходили їхні дерев’яні фігурки. У цей же період археологами виявлені статуетки-мумії.
Період Нового царства характеризується новими змінами в муміфікації та похованні. При династії гіксосів такої можливості поховання не існувало. Зрештою, якщо будемо брати до уваги Стародавнє царство, то тут канопи закривалися звичайною кришкою, в Середньовічному царстві на кришці зображували людські голови (портрети покійних людей), тоді ж як в період Нового – голови із зображенням чотирьох єгипетських божеств, Хорових синів: Хапі (павич), Дуамутефа (шакал), Кебексенуфа (сокол), Імєєт (людська голова), а крім них ще й чотири богині, зокрема Ісіда, Нефтіда, Селкет, Нут. Цього разу фігурки померли заміняють ушебті. На них робили написи покійного, а потім магічні тексти, які входять до шостої глави «Книги мертвих».
В часи правління ХХІ династії з’являються нові типи мумій з виглядом живої людини. Мумії зображилися на єгипетських амулетах, кількість ушебті в гробницях збільшувалася. З приходом династії Птолемеїв, а тоді ж і Римської імперії в муміфікації людського тіла використовували бітум, через це відтінок тіла мав чорний колір.
Грецький історик Геродот в момент відвідання Єгипту писав про бальзамування, яке охоплювало сімдесят днів. Цей термін співзвучний з біблійним записом сорокаденного бальзамування, сімдесяти денного оплакування Якова – батька Йосифа, проданого в Єгипет, котрий став управителем при фараоні. Ще тридцять днів слугувало на обгортання мумії тонкою тканиною (лляний бинт) в супроводі молитви та відповідної церемонії.
Підтвердження маємо із запису фараона Рамсеса IV з його вступом на трон після сорока дводенної смерті батька Рамсеса ІІІ. Археологи стають свідками унікальних знахідок, так в період Римської імперії знайшли дуже красиві пелени і не факт, що мумії тримали в будинках родичів. Процес нового типу муміфікації тривав у період правління ХХVI династії єгипетських фараонів. Подальшого свого розвитку набула в період правління династії Птолемеїв. Використовувався такий матеріал як полотно, на нього накладався гіпс для виготовлення маски, котрою покривалися такі частини тіла як голова, плечі, які вкінці розфарбовувалися. В масці були вставлені очі з не дорогоцінного каменю, жінкам робили позолочені маски. Останні зміни техніки виготовлення таких гробів відбувалися в період правління Римської імперії ІІ століття нашої ери.
До того ж у кожного народу була своя уява стосовно життя після смерті і як далі продовжується існування людської душі. Теологи періоду Нового царства намагалися розібратися в хаотичній системі єгипетських вірувань з метою впорядкування. Ними були висунені уявлення щодо існування людини після смерті, а тому виокремили шість значущих частин:
а) душа (Ба);
б) сяйво як основна складова душі (Акх);
в) ім’я;
г) тінь;
д) сконцентрування розуму та почуттів (серце);
е) Ка.
На думку теологів ці шість частин безсмертні, душа людська продовжує свій шлях після смерті. Релігія ускладнювала процес поховального ритуалу. Та зрештою померлу людина була поєднана з Осірісом і стала називатися його іменем. Але найдавнішою вважалася віра в Ка. На рахунок цього єгиптологами ведуться дискусії, які не могли пояснити значення цього слова. В основному ним позначається слово «енергія», але жіноче закінчення кат в перекладі означає – ручна праця. Найчастіше під «ка» царя зображена людина, яка піднімає над головою та згинає в ліктях руки, де сидить сокіл (пряме підтвердження зв’язку Ка з тотемом царя). Ка потрібна їжа в якості жертвоприношення та житло, яким відповідно слугує гробниця. Звичай принесення провізії Ка є важливою турботою родичів померлої людини так само як виголошення магічних заклинань аби їй було дароване усе необхідне.
В часи персидських завоювань були віднайдені унікальні написи гробниць «звернення померлих до живих», які передусім містили прохання прославлення та неспричинення зла Ка. Даний ритуал зазнав змін і замість попереднього, виголошувалися молитви-заклинання як їжа для Ка. Закріплений культ Осіріса дав можливість для розвитку ідей. Богом загробного світу забезпечується достаток в іншому житті, там ніхто не залишається голодним. Не кожному вдається потрапити до чудесної країни, зважаючи на їхні випробування.
Період ХXVIII династії єгипетських царів починають створюватися зображення терезів, тобто така ось сцена зважування. Можна чітко прослідкувати стояння померлого біля терезів і споглядання ним зважування Ка (тілесна оболонка).
Бог смерті Анубіс зважує, а результати записує бог Тот, за звичай поруч з ним може стояти Амміт – пожиратель сердець померлих з важкими гріхами. А кому не повезло, то Ка пожирається Аммітом.
Ми не можемо пояснити тих подія, які насправді відбуваються в загробному світ, але завдяки сценам намагаємося демонструвати сцени із зображенням боротьби зі злом, Киплячим та Вогненним озером. Для теологів виявляється важким співвіднесення теорії життя після смерті з іншими теоріями.
До другої людської сутності як збереження безсмертя відносять «Ба». З цим поняттям єгиптологи асоціюють душу (зображена у вигляді птаха з людською головою). Вже досить пізно зароджується віра в Ба, знову ж у вище вказаному періоді правління. Ба сприймалася як вища сутність, присутня біля померлого. Пояснень цьому феномену немає.
В теорії загробного життя мало уваги приділяється для теорії перевтілення. Єгиптяни вірять в перехід безсмертної душі в іншу істоту та її повернення в людське тіло, при самому його народжені. Цикл закінчується трьома тисячами років. В єгипетських текстах можна прослідкувати виявлення страху єгиптянина перед смертю. У «Книзі мертвих» міститься чимало молитов-заклинань. Все це пояснюється тим, що єгиптянами розумілася одна проста істина: без дихання життя не снує, смерті уникнути людині не можна, необхідно бути підготовленим до неї, щоби із вивченням заклинань повернутися в кращі місця життя.
Пегас
