Помітною рисою картезіанства є послідовний дуалізм, згідно якого світ розділяється на абсолютно дві не залежні субстанції, де першою є протяжна, другою – мисляча. Якраз проблема їхніх взаємодій в мислячій істоті виявилася дуже складним невирішеним до кінця філософським питанням для самого Декарта. Картезіанство властиве тим, що розвивало раціоналістичний математичний (геометричний) метод.
Висловлення «Мислю, отже, існую» подібно ж теорії вроджених ідей – це так би мовити вихідний пункт для картезіанської гносеології. За картезіанською фізикою, в противагу Ньютону , усе протяжне – тілесне, порожнинний простір заперечується, описується рух завдяки поняттю «вихор»; відтак вона знаходить себе в теорії близької дії. В картезіанстві прослідковуються тенденції, що протилежні одна одній: матеріалістичний монізм (прихильність Спінози) та ідеалістичний окказіоналізм (представлений Гейлінксом, Мальбраншем).
Яскравими представниками філософської течії виступають: Ренерій, Рей, Гереборд, Клод де-Клерсельє, П’єр Сільвен Режі ( йому належить праця «Cours entier de la philosophie», опублікована у 1690 році), П’єр Ніколь, Бальтазар Беккер, Клауберг, Штурм. В Англію картезіанство потрапило через француза Антуана Леграна. В Італії воно було обмежено папською забороною, хоча знаходило своїх прихильників. Картезіанство досить сильно вплинуло на кардинала Герділа, котрий приєднався до Мальбранша, є автором твору проти Жан Жака Руссо.
У 1656 році Синод міста Дордрехт заборонив вчення картезіанства для богословів. У 1663 році Рим вносить картезіанство в «Індекс заборонених книг», остаточним припиненням діяльності картезіанства у 1671 році стала заборона короля займатися проповідництвом даного вчення при Паризькому університеті.
У 1930-х роках Холдейн створює Міжнародне Картезіанське наукове товариство, назване в честь французького філософа Рене Декарта. Саме ним перейнялися картезіанські ідеї наукового методу. У це товариство увійшли науковців, які здійснили неабиякий внесок у розвиток різногалузевих наук.
Пегас
