Державно-політичним авторитетом завжди слугував імператор, а морально-релігійним – духовна інституція. Держава являлася носієм закону, а церква – оплотом суспільства та Візантійської імперії. Основна причина, по якій скликався собор в місті Халкидон – призупинення єретичної діяльності Несторія з його прихильниками, боротьба з євтихіанством. Стало відомо, що з 448 року за єретичні погляди про єдиносущність Христа за людською природою, Євтихій зсунений з кафедри. І ще не мало важливий факт: Євтихій, разом з Євсевієм Дорілейським відносяться до тих, хто приймав безпосередню участь в соборі 431 року в підтримку Кирила Олександрійського та осудження Несторія.
Після оголошення Римським собором «Розбійницького собору» 449 року неправомірним і позбавленим канонічної сили, постало питання доведення до кінця розпочатого процесу ще в Ефесі. Четвертий собор відбувся 451 року в місті Халкидон, в базиліці святої Євфімії. Загальна кількість учасників собору становила більше як п’ятсот осіб. За відсутності імператора Маркіана, собор очолили військовий головнокомандувач Сходу Анатолій, префект Палладій, константинопольський префект Татіан.
На зібранні присутні: двоє легатів від Риму – єпископи Пасхазін та Луценцій; зі Сходу – константинопольський архієпископ Анатолій, Максим Антіохійський, Фаласій Кесарії-Каппадокійської , Стефан Ефеський; а також Діоскор Олександрійський, Ювеналій Єрусалимський, Квінтілл Іраклійський.
І тут як бачимо розпочинаються досить гарячі полеміки навколо христологічної концепції. Цікавило також питання: яким чином Євтихій, котрий визнавав не дві, а одну людську волю в Ісусі Христі перебував на соборі, проведеному єпископом Кирилом Олександрійським. Діоскор Олександрійський не приховував того, що насправді в Ісусі не дві, а одна воля – фізична, оскільки сприйняв євангельські слова « і Слово стало тілом» так як він сам це розуміє.
Проте єпископ Діонісій навіть не підозрював чим усе закінчиться для нього. Отці розглянули діяльність «розбійницького собору» 449 року; суд над Діоскором. Письмова записка Євсевія Дорілейського стала прямим доказом безчинств Діоскора. Отці, уважно прочитавши записку позбавили права голосу олександрійського єпископа. Єгипетські єпископи звинувачували Діоскора у безморальності, жорстокості та насиллі.
Діоскор був засуджений собором остаточно, а разом з ним підданий осуду розбійницький собор та Євтихій. Були прощені ті отці, які під тиском і страхом Діоскора приймали діяльність у соборі 499 року. Постановою собору було висунуто рішення: прийняття за зразок доктрини Кирила Олександрійського та Іоанна Антіохійського, з посланням папи римського Лева до Флавіана Константинопольського.
Так були розпочаті перші кроки у формуванні догмату про поєднанні в Ісусі Христі двох природ – людської і божественної. До того ж Халкидонський собор займав важливе місце через становлення офіційного документу «Оросу», в якому питання торкалося наступного: «Отже, йдучи за святими Отцями, усі ми одноголосно навчаємо, що Господь наш Ісус Христос є один і той же Син, один той же досконалий за Божеством та досконалий за людством, істинний Бог та істинна Людина, один і той же, що складається з словесної (розумної) душі та тіла, єдиносущний Отцю за Божеством і той же єдиносущний нам за людством, подібний нам у всьому крім гріха; народжений від Отця перше всіх віків за Божеством, але Він же народжений в останні дні заради нас і нашого спасіння від Діви Марії та Богородиці за людством; один і той же Христос, Син, Господь, Єдинородний, що пізнається в двох природах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно; розрізнення Його природ ніколи не зникає від їхнього з’єднання, але властивості кожної із двох природ з’єднуються в одну особу та одну іпостась так, що Він не розсікається та не розділяється на дві оособи, але Він один і той же Син Єдинородний, Бог Слово, Господь Ісус Христос; такий саме, як говорили про нього пророки давніх часів та як Сам Ісус Христос навчив нас, та передав нам Символ Отців».
Даною доктриною церкви засуджувалося дві єретичні позиції: несторіанства та монофізитства. Підозрюваний у цій єресі єгипетськими єпископами блаженний Феодорит проголосив анафему Несторію. Крім того, собор повернув зняті сани Феодориту, Іві Едеському, тільки єгипетські єпископи чомусь були двомислячими. Офіційний прийнятий документ «Орос» було підписано сто п’ятдесятьма особами. Коли сповістили імператору Маркіану про закінчення собору, той не довго думаючи поспішив туди з дружиною Пульхерією.
Учасники собору вигукували слова похвали в честь імператора, називаючи Маркіана «новим Костянтином», а Пульхерію «новою Єленою». Але вже надто облесливо прозвучали слова хвали, тільки у них не було згадано і прославлено Бога, іменем котрого усі зібралися на цей собор. Після цього отці приступили до встановлення церковних правил задля порядку. В Халкідоні всього було прийнято 27 канонів.
Крім того, важливого значення набув собор після законного його утвердження імператором Маркіаном, а постанови отримали статус державних законів.
Перше правило Халкидонського собору стосувалося утверджуванню канонів попередніх Соборів, другим правилом осуджується симонія; п’ятим – перехід єпископів та кліриків з одного міста в інше; шостим — заборонялося абсолютне рукоположення; десятим – заборона кліриках числитися в церквах двох міст; п’ятнадцятим – інститут дияконіс; шістнадцятим– стосовно ченців і тих, хто присвятив себе служінню Богу; двадцятим правилом – заборонено клірику переміщуватися з одного міста в інше, тільки в разі захоплення цього міста ворогом; в двадцять третім правилі зазначено про заборону клірикам і тим, хто перебуває у чернецтві без дозволу єпископів приходити в іншу церкву і там довго залишатися; тринадцятим правилом забороняється прийняття іншим єпископом клірика без відпускної грамоти; двадцять другим правилом підкреслюється: ті клірики, які обкрадають майно після смерті свого єпископа позбавляються сану; дванадцятим правилом забороняється утворювати нові церковні області на чолі з митрополитами, шляхом розділення митрополичих округів надвоє; дев’ятнадцяте – стосується скликання обласних соборів не частіше як два рази в рік; і тому подібне.
Після Халкидонського собору імператором Маркіаном були видані суворі закони, які стосувалися власне монофізитів: усі повинні прийняти визначене собором вчення; не згідних з доктриною виганяти або ув’язнювати; знайдені написані єретичні твори спалити; тих, хто намагатиметься поширювати єретичну науку – страчувати. Діоскора та Євтихія було відправлено у вигнання. Насправді ж христологічним суперечкам ще не був покладений кінець. Але визначення доктрини Халкидонським собором таки ж залишається основою православної та католицької церкви.
Константинопольський собор 518 року на чолі патріархом Іоанном та сорока єпископами піддав осуду тих осіб, які не визнали собор 451 року і доктрину. Так було осуджено антіохійського патріарха Севіра. На соборі оправдали захисників православної віри, які віддали своє життя і внесли їхні імена до диптиху чотирьох вселенських соборів. Справжнім тріумфом стало примирення Східної церкви із Західною у 519 році. Було підписано так звану «формулу Гормізда».
Пегас
