З 1039 року – займається викладанням при соборі в авраншській церквоній школі (Нормандія). З 1042 – засновує абатство Бек (північно-східна нормандська частина). Протягом трьох років його було обрано пріором в монастирі. Абатська школа стала відомою для інших, адже крім діячів католицької церкви великий привілей навчання відводиться майбутньому понтифіку – папі Олександру ІІ. Лафранк завдяки школі та теологічним питанням здобуває авторитетність.
Приймає безпосередню участь на трьох синодах: Верчелла, Тур, Рим, представляючи ортодоксального духовенства, захищаючи традиційні церковні доктрини проти реформістів разом із вчителем Беренгаром. Проблема торкалася перевтілення в істинні Тіло та Кров Христову. Доведення Лафранка змусили привернути увагу Гільдебранда з кардиналами в осудженні вчення Беренгара. З 1050 –х років – радник при нормандському герцогу Вільгельму Завойовнику, головний помічник питань церковної політики. Лафранк через свою впливовість в Римі отримав дозвіл папи на законний шлюб між Вільгельмом та Матільдою Фландрською.
З 1063 року – абат монастиря Святого Стефана в місті Кані. Папи пропонували високі посади при курії, але Лафранк відмовився від них заради монастирського життя, вважаючи себе ще не повністю готовим керувати церквою. У церковній політиці взаємовідносин світської та духовної інституції була відповідність релігійному уявленню Вільгельма. Активна діяльність герцога щодо викорінення зловживань нормандськими священнослужителями, шануванням церкви зумовили налагодження прекрасних відносин між Вільгельмом та папою римським. Світська влада встановила контроль над призначеними єпископами, абатами, розпоряджалася церковним майном.
В ході проведення григоріанської реформи (друга половина ХІ ст.) відбулося централізована релігійна інституалізація в усіх західноєвропейських країнах через папу, проте це суперечило уявленню монарха. Лафранку тим більше не сподобалася реформаторська григоріанська ідея, він схилявся на сторону Вільгельма. Для Лафранка постало не просте завдання перетворення англійської церкви, яка відповідала б вимогам часу та ідеї монарха Вільгельма. З 1066 року – коронування Вільгельма Завойовника на монарха Англії.
У планах англійського короля було призначення Лафранка кентерберійським архієпископом. В тім не все виявилося так просто, чого бажав монарх. Боротьба з англосаксами привела короля аби той змирився з тим, що призначена зовсім інша людина та й зрештою не піддавався вмовлянням англосаксів і сам Лафранк. З 1070 року – після зміщення англосакса Стіганда наприкінці осені кентерберійським архієпископом обирається Лафранк. Отриманий від папи палій ще раз підтвердив здійснення рукоположення над ним. З 1072 року – отримує папський примат над Кентерберійською церквою, до складу якої увійшла Йоркська архиєпископія. Таким чином остання опинилася у прямому підпорядкуванні Кентерберії.
У 1072 році – Вінчестерським синодом здійснювалося застосування необхідних мір щодо священнослужителів, якими насамперед ігнорувалися біблійні канони в житті; закладання основ для створення діоцезів (організована система церковного керівництва), завдяки котрим будуть утверджуватися духовні посади та функціонуватимуть пости адміністрації єпископату.
З 1075 року – Лондонський синод заборонив симонію, дозволив перенесення єпископських кафедр із сіл та міст. З 1076 року – Синод Вінчестера відрізнявся постановами, помірністю та бажанням йти за традиціями. Синодом було приписано про не сумісність шлюбних відносин з духовним саном, проте траплялися винятки: священики, які ще тоді мали дружин могли одружуватися. Священникам заборонялося переміщуватися з одного приходу до іншого без узгодження з єпископом, приходським священикам призначати чернців та інше.
Заслуга Лафранка полягає у поверненні земель, які ще раніше належали церкві. Король часто покладався на Лафранка, а той взяв курс на зовнішню політику, яку задав Вільгельм Завойовник. Єпископські поїздки до Риму були заборонені. Приймає участь в суспільно-політичному житті. Під час відсутності англійського короля і його відправлення до Нормандії заміняв на посаді. Лафранк просить Вальтеофа здатись і потрапити під королівську милість. Задля захисту від датчан зміцнює Дарем.
У результаті смерті англійського короля Вільгельма на престол зійшов син – Вільгельм ІІ Руфус, якому завжди допомагав Лафранк. Англо-нормадська аристократія виявляла невдоволення. Завдяки Лафранку та духовенству Вільгельм ІІ отримує перемогу над баронами. З 1088 року – подолання бунту.
Навесні 1089 року помер Лафранк, архієпископ Кентерберійський. Був беатифікований римо-католицькою церквою в ранзі святого.
Пегас
