Мольтман здає перед вступом до університету перший екзамен, щоб продовжити освіту. У 1944 р. – Мольтмана закликають у лави німецької армії, його було відправлено на передову у бельгійські ліси, проте в 1945 році він потрапляє в оточення ворожих військ Британії. Був спочатку заарештований як полонений та відправлений до концтабор, у якому пробув аж до 1948 року. Але спершу, знаходився в бельгіському ув’язнені.
В’язні у концтаборі почали втрачати усіляку надію на німецьку класичну культуру після свого перебування у концтаборах міст Аушвіца та Бухенвальда. Мольтман, бачачи страждання ув’язнених і їхні муки, велів сам бути мертвим, ніж жити з тим, що зробила його нація. В ув’язненні він зустрічає групу християн, які займалися поширеням місіонерської діяльності серед в’язнів, також отримав від американського капелана копію Нового Завіту з псалмами.
Мольтман насправді відчув цю близькість до християнської віри, і дуже швидко його життя набуде іншого сенсу та існування, тому що він відкриє для себе Христа, Який навіки оселиться у його серці. А тому Мольтман напише так: «Не я знайшов Христа, а радше Він знайшов мене». З Бельгії його було переведено у концтабір в Кільмарноке (Шотландія), де працював зі своїми побратимами над встановленням будівель, які були зруйновані внаслідок бомбардування.
В червні 1946 р.- був переведений із Кільмарноке до концтабору Нортон. За звичай концтабір не нагадував ніщо інше як в’язницю, що розташовувалася неподалік м. Нотінгема. Тут він зустрічається з багатьма студентами – теологами, читає першу богословську книгу автора Райнхольда Нібура під назвою «Природа та доля людини».
Книга Р. Нібура настільки захопила Мольтмана, що він не зміг від неї віддірвати очей. Досвід військовополоненного дав йому глибоке розуміння того, як страждання та надія укріплюють один одного, що в цінцевому результаті наклало відбиток на богослов’ї Юргена Мольтмана.
У 22 роки Мольтман повертається додому, знаходить свій будинок в руїнах. Пішов працювати за своїм напрямком, надіявся , що приклад Сповідницької церкви під час війни повинен бути відтворений у нових церковних структурах. Але потім разом з іншими був розчарований,бачачи встановлення моделей довоєнного типу в культурній спробі забути взагалі цей період.
У 1947р. – Мольтмана запросили на перший з’їзд студентського християнського руху в м. Швонвік. Зустріч справила на нього неабияке враження. Після того, Мольтан продовжує навчання у Геттінгенському університеті. У 1952 р. – під керівництвом Отто Вебера захищає докторську дисертацію. З 1952 -1957 рр. – обирається пастором Євангельської церкви міст Бремена та Васерхорста. У 1958 р.- займається викладанням богослов’я у Вупертальській академії, яка діяла під керівництвом так званої «Сповідницької церкви».
З 1963 р. – викладає у Бонському університеті на богословському факультеті, а в 1967 р. – призначений професором систематичного богослов’я у Тюбінгенському університеті, залишаючись у ньому до повної своєї відставки у 1994 році. Стає членом Комітету «Віри та приладу» Всесвітньої ради Церков з 1983 -1993 років. У 1984-1985 рр. – займається читанням Гіфордіфських лекцій в Едінбургському університеті.
З 2000 р. – Моьтман удостоївся премії Лунсвіля Гроумеєра в площині релігії за свою книгу «Пришестя Бога: християнська есхатологія». Він написав трилогію «Трилогія надії» (у 1964 р.), такі твори як «Розп’ятий Бог» (1972р.) та «Церква в силі духа» (1975 р.), яка присвячена безпосередньо розгляду ключових тем самого християнського богослов’я. Богослов шукає підтримку своїх ідей серед католиків, православних та юдеїв, що повинно сприяти розвитку екуменічного руу.
Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства
