У своїй філософії, Р. Інґарден торкався самих фундаментальних тем.
Будучи феноменологом, він вивчав онтологію і предмет її пізнання, протиставляючи її метафізиці. Слідом за Арістотелем, він трактує онтологію як науку про можливе, про потенційність — буття, яке збувається, акт буття. Метафізика ж зосереджена на сущому, на тому, що фактично є.
Філософ концептуально розширює вчення Е. Гуссерля, відкидаючи його поняття «трансцендентальної свідомості», відхиляючи тим самим монополію його ідеалізму. Взаємовідносини свідомості і світу не зводяться тільки до трансцендентального моменту (або інтенції свідомості). Онтологій, що пояснюють ці взаємини, кілька — формальна, матеріальна і екзистенціальна.
У кожної свій предмет. Для формальної онтології — це сам процес інтенції, розрізнення готівки об’єктів і відносин. Для матеріальної онтології — самі об’єкти, розташовані в просторі. Нарешті, екзистенціальна онтологія досліджує буття – обумовлене або необумовлене, тимчасове або позачасове, залежне або незалежне.
У філософії Інгардена присутні чотири основні категорії — абсолютне, реальне, інтенціональне і ідеальне буття, властиве всьому сущому.
Так, наприклад, абсолютне, позачасове і необумовлене буття притаманне тільки Богу. Ідеальне буття, слідуючи за Платоном, відноситься до сутностей позачасовим — ідеям (ідея будинку, ідея дерева, ідея числа і т. Д.).
Реальне буття властиве всьому просторово-тимчасовому комплексу об’єктів, наявних в дійсності. І нарешті, інтенціональне буття притаманне сутностям, породженим свідомістю, є результатом інтенції.
Олексій Данческу