Донцов критикує М. Драгоманова та Куліша і «народників», за їхній провінціалізм та властивий розум. Оголошує самостійність України не як єдину саму мету, але першопричину, головною метою української нації, відкидаючи популярні ідеї федералізму або автономії при кінці ХІХ – на початку ХХ століття, як у складі Польщі так і Росії, які різко критикуються у цих країнах, був звинувачений в інтегральному націоналізмі або навіть у фашизмі.
Особливу увагу у своїй книзі Донцов приділяє роздумам про волю. Воля у Донцова розглядається як головна рушійна сила нації, він не фокусується на Україні та українському народові,але говорить про європейські нації, аналізуючи їх час від часу, приводить приклади великих європейських націй. А тому закликає до орієнтації на загальноєвропейські цінності, виступає за боротьбу та опір імперському націоналізму Росії та шовіністичної Польщі, а також проти засилля чужих ідей та ідеалів.
Обґрунтовуючи свої політичні погляди Дмитро Донцов висуває теорії про існування двох світів: латино – германського та московсько – азіатського, які постійно ворогують між собою. На його думку, межа цих світів проходить по східній частині етнічних кордонів України та Білорусії. Тим самим Донцов обґрунтовував необхідність орієнтації зовнішньої української політики на Європу. Як стверджує Донцов , цитуючи П.Валері « для європейця немає значення ні раса, ні мова, ні звичаї, а важливі прагнення та широта волі».
Стрикалюк Богдан
